Розділ 13. Відсіч

Розділ 13. Відсіч

Наступного ранку Зої прокинулася щасливою. Вона швидко привела себе до ладу, одягнулася, розбудила братів та спустилася на кухню, звідки вже доносилися неймовірні аромати.

– Доброго ранку, – мовила Сніжана, яка готувала млинці.

– Доброго ранку, – відповіла Зої та втягнула у себе аромат ванілі, який йшов від смаколиків.

– Допоможеш? – запитала Сніжана.

– Так, – відповіла Зої та почала смажити млинці замість Сніжани.

Незабаром до кухні спустилися Петро, Дерек та Майкл. Усі смачно поснідали та у гарному гуморі Петро повіз усіх на навчання. Сніжана спакувала усім смаколики з собою та лишилася вдома, бо мала приготувати сніданок для Богдана.

У школі однокласники Майкла та Дерека здивовано дивилися на дорогу іномарку, з якої вийшли хлопці. Їх увагу привернув Петро, який взяв Дерека за руку та попрямував із Зої до адміністрації школи.

Зої швидко внесла інформацію про зміну місця проживання, а Петро надав усі свої документи, що є надійною людиною, аби можна було забирати дітей після уроків. Хлопці були щасливі. Дерек дуже часто звертався до Петра, використовуючи слово «тато», дитину не зупиняли, бо за короткий час Петро показав, яким має бути справжній люблячий батько.

Після того, як Петро відвіз хлопців, він повіз Зої до університету. Звісно, що Олівія не упустила свого шансу, аби не плюватися отрутою.

– Що вже пройшло кохання? Підчепила нового спонсора? А як на публіку з Даном панькалася, а як до лікарні потрапив, то ти до іншого в ліжко стрибнула. Звісно, що ж той у візку може? А тут дядько з машиною та при грошах. А з себе таку святу корчила, не дарма тебе з будинку вигнали, – плювалася отрутою білявка.

– Що? То це ти?! – Зої гаркнула так, що ледь не всі обернулися. Одним махом руданка притиснула Олівію до стіни. – Як ти смієш своїм гидким ротом щось казати про Дана? Мене підвіз його тато. Тато! Звідки ти дізналася, що Дан у лікарні?! То це ти налаштувала сина власника будинку проти мене. Ото ж ти стерво! – карбувала руданка кожне слово тримаючи за вилиці Олівію.

– Зої, ця тварюка не варта твоїх сил та уваги, – мовив Люк, який звідкілясь взявся поряд та відтягнув Зої від Олівії. Він розумів, що блондинка навмисно провокує Зої, аби вона схибила та втратила авторитет. Але усе діяло навпаки.

– О, святий з’явився, – проспівала про Люка Олівія. – Тепер ти будеш заступитися за усіх немічних?

– У нас одна єдина немічна в університеті! Це ти! Бог тебе обділив розумом, – мовив Люк, а позаду Олівії знову почулося квакання.

– Ненавиджу тебе! Це ти тупий! – волала Олівія.

– Якщо ти хоч раз наблизишся до моїх братів, або своїм брудним язиком згадаєш про Дана, я тобі усі коси повисмикую! – досить гучно мовила Зої.

– А ти! А ти! – ніяк не могла придумати, що сказати білявка.

– Олівіє, тобі просто пощастило, що ти дівчина. Якби ти була хлопцем, я б тобі вже давно натовк пику за твої дурні слова, – зупинив її Люк. – Ходімо, Зої, тут немає з ким говорити.

Люк та Зої пішли до аудиторії, де мала бути пара з математики. Люк поцікавився у Зої, чи можна телефонувати Дану та як пройшла операція. Дан попереджав, що його якийсь час не буде, покине казав, що то буде медичне втручання. Зої у двох словах розповіла, що з Даном усе добре та попросила взяти у викладачів завдання для Дана на тих парах, де Люк був разом з ним.

Після пар Зої забігла до навчальної частини та узгодила усі завдання та заняття Дана. На деякі пари Дан міг підключатися онлайн. Деякі викладачі дали дозвіл на особисте спілкування та записали Зої свої адреси у соціальних мережах та телефони, аби Дан міг з ними сконтактувати. Усі йшли назустріч. До того ж Зої тепер була не просто студенткою, а капітаном команди. Її слухали, її поважали. Коли дізналися, що Олівія більше не капітан команди, до низ прийшли талановиті дівчата, яких Олівія вижила, або вони не хотіли спілкуватися з тою «отруйною жабою». Зої запропонувала додати до їх програми складні елементи, ввела додаткові тренування та намагалася мотивувати усіх дотримуватися дисципліни. Команда згуртувалася, вони стали наче один організм, усі розуміли та підтримували один одного. Містер Тренер радів таким змінам та хвалив Зої.

Звісно, що усім дівчатам кортіло зніматися у рекламі, кожна мріяла побачити себе на обкладинці журналу. Команда чекала на приїзд Б’янки, яка висловила бажання зустрітися з членами команди. Фотографиня була у пошуку нових моделей.

Б’янка точно не очікувала отримати такий прийом в університеті. Так з нею ще ніхто не розмовляв, хоч вона звикла до ударів долі, але таких слів про себе вона ще ніколи не чула...