Розділ 11.1 Усім дістанеться!

Розділ 11.1 Усім дістанеться!

Весь вечір Зої листувалася з Даном, надіслала вдалі та смішні фото. Дан поставив собі на телефон фото, де вони вдвох були щасливими. Майклу таки вдалося відзняти кілька гарних кадрів, за які Б’янка його б похвалила.

Наступний день Зої була на репетиції, а Дан разом з батьками поїхав до лікарні. Мама ніяк не могла натішитися, що нарешті побачила сина, та скаржилася, що він схуд. Ой, мами – такі мами! Для них діти у будь якому віці мають бути чистими та здоровими. Дан встиг пообідати з батьками та залишився ночувати у лікарні. Богдан, ніби передував щось неладне та попросив маму бути на зв’язку та приймати вхідні дзвінки, якщо вони будуть, коли він буде на операції. Операцію було призначено на третю годину. У Дана буй бойовий настрій. Він написав Зої, що кохає її, заспокоїв маму та віддав їй свій гаджет. Попри вмовляння чоловіка, Сніжана вирішила залишитися у лікарні та чатувала під дверима. Вона дуже хвилювалася, бо знала, наскільки ця операція важлива для Богдана. Це ж придумав таке: сам обрав фірму для протезування, сам оплатив протези та операцію. Їх син подорослішав. А ще вона вчора підслухала, як син розповідав чоловікові про дівчину, про ту красиву руданку, яку вона бачила на його сторінці. Як же кортіло Сніжані познайомитися з тою дівчиною, але в рушила не лізти поперед батька, зібралася та а рушила зачекати, поки син сам не захоче з нею познайомити. Але ж зі Златою ніхто не забороняв говорити, от і дізналася, що та руданка – талановита спортсменка та добра дівчина. Від серця відлягло. Якщо Злата дала «зелене світло,», то дівчина була, дійсно, хорошою.

Сніжана міряла коридор кроками, поки її чоловік щось писав партнерам у телефоні. Жінка хвилювалася та не помітила, що досі тримала в руках телефон сина, якій він їй віддав, коли його везли до операційної. Неочікувано гаджет ожив. На екрані з’явилося обличчя гарного хлопчика. Сніжана згадала прохання сина та натиснула на зелену кнопку, аби прийняти дзвінок.

– Дане, Дане, допоможи! Нас хоче забрати соціальна служба! – просив по допомогу дитячий голос.

Сніжана добре розуміла англійську. Її налякали навіть не слова, які кричала дитина, а жалібний тон та дитячий гучний плач на фоні.

– Дан зараз не може. Це Сніжана – мама Дана. Кажи адресу, куди їхати? Ми зараз будемо, – впевнено та рішуче мовила жінка.

На серйозний тон дружини Петро підняв голову та запідозрив, що щось сталося.

– Так, п’ятдесят третя вулиця двоповерховий будинок з червоним дахом. Ми зараз будемо. Тримайтеся! – мовила жінка та рішуче підійшла до чоловіка.

– Що сталося? – запитав Петро.

– У Зої хочуть забрати брата. Не знаю, що сталося, але нам треба їхати, – впевнено мовила жінка, хоча серце вистрибували з грудей.

– А як же Богдан?

– З ним усе буде добре. Ми тут нічого зробити не зможемо, а там дітей забирають. Швидше, я знаю адресу, телефонуй одразу своїм юристам, Зої також їдуть, – мовила жінка та пара швидко пішла до автівки. У голові Сніданки досі звучало прохання дитини про допомогу. Хай тільки зачеплять малих! Не можна нервувати українську жінку! Не знають з ким зв’язуються! Усім дістанеться!