Розділ 10. Хто? Білявиста?

Розділ 10. Хто? Білявиста?

Зої зайшла до будинку, поклала квіти на стіл та взяла до рук телефон.

Чому телефонували? Ще й так наполегливо. Серце сповнювалося почуттями до Дана, але черв’як тривоги вже гриз її. Руданка набрала номер вчительки. Жінка пояснила, що їй необхідно завтра прийти до школи знову, щоб підписати деякі документи. Хтось поскаржився, що дітей, які знаходяться під опікою Зої, забирає після навчання чоловік, який не має ніякого відношення до них. До того він людина з обмеженими можливостями. А якщо щось станеться?

Зої пообіцяла, що вранці приїде, щоб підписати документи та заприсяглася, що надалі забиратиме братів сама.

Було неприємно, що хтось поскаржився. Хто? Ніхто не знав про її молодших, чи таки знав?

– Сестричко, щось серйозне? На тобі обличчя немає, – запитав Майкл.

– Усе нормально. Завтра з вами до школи поїду. Необхідно підписати документи. Вчителька сказала, що Дан не може вас забирати сам, а я маю бути з ним, – видала Зої лайтову версію.

– І все?

– Так.

– Гарний кулон, – мовив Майкл.

Зої одразу ж торкнулася подарунка Дана та усміхнулася.

Вранці Дан заїхав за ними. Зої вирішила нічого не казати, бо сподівалась, що зможе усе вирішити самостійно.

Руданка підписала документи та збрехала директорці школи, що у них із Даном усе серйозно та справа вже йде до весілля. Чомусь для жінки була важливою документальна сторона їх стосунків.

– Але ж він не ходить, – мовила директорка, ніби відмовляючи Зої від серйозного кроку.

– Зараз медицина дуже розвинена. Незабаром Дан пройде протезування та буде ходити! – впевнено відповіла Зої.

– Добре, добре, – мовила жінка. – То ваша справа, але і ви нас зрозумійте: було звернення, ми не можемо не відреагувати.

– Я розумію, дякую, – відповіла Зої.

Руданка сіла в автівку Дана та перевела подих, бо тепер на них чекав університет. Вона вчора зайшла у свої соціальні мережі та прочитала коментарі, які там залишили. Чомусь у неї чим далі, тим більше вкорінювалося бажання, вирвати одній білявій жабі волосся.

Дан відчув напруженість Зої та поклав свою руку на її долоньку. От вмів він одним лише рухом підтримати, надати сил, вселити віру.

На парковці вже чекав асистент вчителя математики, який допоміг Дану з кріслом.

Зої впевнено простягнула Дану руку і вони переплели свої пальці. В університеті вже більшість студентів знали про їх новий статус. Деякі усміхалися та раділи за пару, деякі хлопці із заздрістю дивилися на Дана, а дівчата ледь не крутили пальцем біля скроні.

Парі було байдуже. Коли вони були поряд, інші припиняли існувати. Вони разом обговорювали, куди поїдуть після навчання. У Майкла через кілька днів мав бути день народження. Дан хотів відсвяткувати його весело, але у вузькому колі. Він знав, що Зої поки не готова відкриватися й іншим людям. Вони активно спілкувалися та не дивилися довкола, поки прямісінько на шляху Дана не зупинилася перепона.

– Дивися, куди преш, нездаро! Бо, крім того, що ти немічний, ти ще й сліпий?! – почувся вже знайомий голос білявистої жаби.