Розділ 9.4 Крила

Розділ 9.4 Крила
Дан швидко зібрався та поїхав до квіткового бутика. По дорозі він вийшов на сайт ювелірного магазину та обрав подарунок. Невеликий милий та символічний кулон у вигляді крил. Зої стала його янголом та не тільки вселила віру в себе, але розпалила у ньому почуття, які окриляли.
Дан оплатив покупку онлайн та забрав кулон із ланцюжком на зупинці біля ювелірного магазину. Також замовив величезний букет білих квітів, які були схожі на крила янгола.
Під'їжджаючи до будинку Зої, Дан зателефонував руданці. Дівчина одразу ж прийняла дзвінок, бо чекала на нього. Їй також була цікава реакція Дана на її перший крок. Чомусь відчула, що саме вона має зробити крок назустріч першою. Не тому, що він слабкий, не тому, що він боїться, а щоб підтримати його та відкрити ще більше.
Зої вже вкотре перечитувала вірш, майже вивчила його напам'ять. Його вогник... Так щиро. Так романтично.
- Привіт! Поглянь у вікно, - попросив Дан, коли зупинив машину поряд з будинком. Вікна кімнати Зої виходили на дорогу, дівчина визирнула у вікно.
Руданка одразу ж спустилася з другого поверху, на мить поглянула на себе у дзеркало, пригладила рукою волосся, яке розтріпалося, та поспішила до Дана.
Зої сіла на переднє сидіння, а Дан одразу ж подарував їй букет.
- Дякую тобі, Зої, - мовив Дан та потягнувся за поцілунком до руданки. Зої, наче чекала на це, підставила свої уста, які ще досі червоніли від їх поцілунків.
Націлувавшись досхочу, Дан, у якийсь момент, відсторонився. Він дістав з кишені коробочку з подарунком та відкрив її, даруючи Зої.
- Це тобі, мій вогнику. Я кохаю тебе та дякую, що ти розбудила у мені вогонь, який розгорається все більше й більше. Поряд з тобою я хочу жити, творити, розвиватися. Я попросив лікаря зробити операцію якнайшвидше, - поділився Дан.
- Я буду з тобою, - мовила Зої. - Яка краса! Так ніжно!
Дан дістав кулон з ланцюжком з коробочки та одягнув на ніжну шийку Зої.
Дан та Зої знову довго цілувалися. Обидва ніяк не могли насититися одне одним. Вони обоє були спраглі до любові.
- Я кохаю тебе, Зої, - прошепотів Дан, обіймаючи Зої, коли вони розірвали поцілунок. - Я щасливий бути поряд з тобою. Я попросив пришвидшити операцію, щоб нарешті ходити та бути повноцінним.
- Не кажи так! Ти і так повноцінний! - обурилася Зої.
- Дякую тобі, але я хочу ходити! Я хочу ходити, бігати, їздити на велосипеді, грати у футбол. Це важливо для мене. Це важливо для нас, - мовив Дан і замовк, а Зої стисла його руку у своїх долоньках.
- Я буду поряд. Я впевнена, що ти будеш ходити, бігати, грати у футбол...
- Не одразу. Мені доведеться вчитися це все робити заново, - мовив Дан.
- Я буду поряд! - ще впевненіше мовила Зої та потягнулася за поцілунком до Дана, але у вікно хтось наполегливо постукав.
Ледь не стогнучи, Зої та Дана поглянули на того, хто стукав.
Біля машини стояв Дерек, а з будинку вже біг Майкл та біля машини винувато мовив:
- Вибач, не догледів.
- Зої, телефонує вчителька. Я б не став вас відривати від поцілунків, але вона телефонує вже вп'яте, - мовив Дерек та простягнув сестрі телефон.
Зої зрозуміла, що це щось важливе.
- Дякую, сонечко, я зараз їй зателефоную. Ідіть у будинок, вже прохолодно, - звернулася Зої до братів.
Руданка залишила швидкий поцілунок на губах Дана, взяла свій розкішний букет та попрямувала з ним до будинку, притискаючи до себе кулон у вигляді крил, який і її змушував літати...