Розділ 9.3 Вогник

Розділ 9.3 Вогник

Приїхавши додому, Дан ще перебував у затуманеному стані, відчуваючи посмак поцілунку із Зої. Таки поцілувала! Не відштовхнула, прийняла, яким є. Це було вкрай важливо для нього. Він розумів, що заради цієї дівчини піде на все!

Дан набрав телефон лікаря та попросив призначити операцію якнайшвидше. Лікар був дещо здивований, бо планував операцію за два-три місяці, але Богдан був наполегливий. Лікар пообіцяв, що обов’язково перегляне графік операцій та вони домовилися разом обрати протези.

Не встиг Дан закінчити розмову з лікарем, як побачив на екрані фото своєї Полунички.

– Вітаю, Дане! Але який же ти друг, що не сказав мені ані слова! Я водночас дуже рада за тебе і шалено обурена. Ану розповідай! – почув Богдан з динаміка голос Злати.

– Привіт. Що розповідати? Чим вже я завинив? – запитав Дан, зовсім не розуміючи причину гніву подруги.

– Про твою дівчину! – видала Злата.

– Але поки Зої офіційно не моя дівчина, – відповів Дан.

– Угу, вішай мені локшину на вуха далі. Я все бачу своїми очима. До того ж Б’янка мені усе розповіла, про ваші гарячі поцілунки та перестрілки очима. От ще й друг називається! – не вгавала Злата.

– Яку локшину? – нічого не розумів Дан.

– Ой, ну не треба!

– Злато, я не зовсім розумію про що мова. Так, ми цілувалися із Зої сьогодні, але поки про офіційний статус мова не йшла, – щиро відповів Богдан.

– Я все своїми очима бачила!

– Де? – ще більше здивувався Богдан.

– На сторінці Зої, у соцмережах! Там ви такі класні, – відповіла Злата.

Дан одразу ж сів до ноутбука та зайшов на профіль руданки.

Б’янка по завершенню фотосесії одразу ж сіла за обробку фото. У неї було вже кілька ідей і вона хотіла втілити їх якнайшвидше. Обравши найвдаліші, на її думку, світлини, вона їх надіслала Зої, аби дівчина обрала ті, які їй подобаються для портфоліо та кілька кадрів з Даном.

Зої не довго роздумуючи, завантажила їх спільне з Даном фото на свою сторінку. Вони там мали вигляд справжньої пари. Красиві, закохані, щасливі...

Зої додала до світлини підпис: «Найкращий у світі».

Це було визнання. Визнання його достойним її, демонстрація їх почуттів та стосунків. Зої не соромилася його, не ховалася, не боялася осуду, засудження. Яка ж вона прекрасна!

– Агов, Дане! Ти мене чуєш? – почувся з динаміка голос Злати.

Дан на якийсь час просто випав з реальності. Його очі жадібно сканували екран з фотографією. Під світлиною вже починали з’являтися перші коментарі. Деякі писали, що вони – «гарна пара», але були й бридкі коментарі, хоча їх було не так багато.

– Так, чую, Злато, – нарешті відповів Дан.

– Зої зробила неможливе. Ти не хотів фотографуватися зі мною, а тут такі гарні фото. Вітаю тебе, друже. Зої чудова!

– Так, вона дивовижна! – погодився Дан.

– Ой, я так радію за вас. Зої мені дуже сподобалася. Але ж який ти красень на тих світлинах. Доведеться Зої ще від тебе дівчат відбивати, але я в неї вірю. Вона з цією місією справиться, – мовила Злата, викликаючи своїми словами у Богдана усмішку.

– Яка же мені пощастило з тобою, – відповів Богдан.

– Дякую, я знаю. Але радій, що це Зої не чує, бо вилізли б тобі ці слова боком. По собі знаю, – усміхаючись, відповіла Злата. – Так, а зараз добряче подумай та напиши таку відповідь, після якої вона тобі точно скаже «так». Не барися та будь щирим. Я не засну, поки не поставою вподобайку під твоїм повідомленням. Все, добраніч! Бігом пиши!

Дан почув гудки з динаміка та відклав телефон.

Богдан ще раз поглянув на фото, де Б’янка змогла вихопити момент їх хмільних від поцілунку поглядів. Вони на цій світлині мали вигляд закоханої щасливої пари. Це вперше, коли Богдан подобався собі на фото. Напевно тому, що поряд була Зої.

Дан досить швидко написав коментар до фото на сторінці Зої.

«Вогнику мій, крізь морок ти сяєш.

Ти – світло моє! Ти мене надихаєш.

Коли я з тобою – я маю крила.

Ти – кохання моє! Ти – моя сила!

Коли я з тобою, коли поряд ми,

Я не боюся страшної пітьми!

Янголе мій, ти – моя мрія!

На крилах кохання я з тобою радію!»

Не встиг Дан написати та відправити повідомлення, як біля його імені з’явилася вподобайку від Зої.

– Таки ми пара! Я їй небайдужий! – щасливо вигукнув Дан. Він спочатку хотів набрати її номер, аби висловити свої почуття, але йому на думку спадає дещо інша ідея, яку він захотів негайно втілити.