Розділ 9. Вогонь

Розділ 9. Вогонь

Після навчання Дан із Зої забрали молодших та поїхали у фотостудію до Б’янки. Дітлахи обіцяли, що будуть сидіти тихесенько та не скажуть ані слова.

– Угу, і ти їм віриш? – закотила очі Зої.

– А як їм не вірити? – усміхнувся Дан та поглянув на хлопців на задньому сидінні, які вже доїли обід та дивилися на Богдана такими жалібними оченятами, що їх просто було неможливо залишити в машині.

– Я їх добре знаю. Саме оцім очам вірити й не можна, – усміхаючись, мовила Зої.

– Ще й сестра називається, – бурчав Майкл.

– А ми не з тобою підемо, а з Даном. Він за нами буде дивитись, а тебе будуть фотографувати, – мовив Дерек.

– Дане, під твою відповідальність, – підмигнула Зої. – Але під твою відповідальність.

Майкл та Зої знову допомогли Дану пересісти з автівки у крісло.

Коли Дан, Зої та її брати увійшли до студії Б’янки, фотографиня їх радо зустріла.

– Вітаю! Яка ж ви гарна пара! – вигукнула Б’янка.

– Привіт! Я – Дан. Це – Зої та її брати – Майкл та Дерек, – мовив Богдан, радіючи, що Б’янка назвала його та Зої парою.

– Вау! Яка ж ти гарна та вогняна. Ти – полум’я! – вигукнула Б’янка, дивлячись на руданку.

Б’янка також раділа, що ні Дан, ні Зої, ні діти не звернули увагу на її «особливості». Фотографиня про себе казала, що вона – «особлива дівчина з особливими потребами». Вона потребувала любові, поваги, розуміння, тепла. Б’янка попри свої особливості та неприродну координацію, яка видавала її хворобу, була успішним та затребуваним фотографом. Завдяки своїм особливостям вона могла розгледіти людей, їх внутрішній світ. Її роботи відрізнялися, від світлин інших фотографів, бо вона фотографувала не просто тіла, обличчя моделей, а світло, яке було у серцях людей.

Б’янка вміла «читати людей». Попри те, що батькам пророкували, що вона не проживе й року після народження, батьки здійснили диво завдяки своїй любові до дитини. Завдяки характеру, Б’янка не тільки змогла витримати насмішки, булінг, заздрість, але й досягти такого успіху, який може досягти не кожна здорова людина.

– Ми сьогодні відзнімимо фотографії для портфоліо Зої, але я хотіла б зробити ще кілька світлин з Даном, – впевнено мовила Б’янка.

– Мене? – здивувався Богдан.

– Так. Ти неймовірний. У тобі стільки сили та духу, що я впевнена, що вийдуть фантастичні світлини, – відповіла Б’янка, змушуючи Дана почервоніти та відчути гордість.

– А можна я подивлюся, як ви будете фотографувати? – запитав Майкл. – Я не буду заважати.

– Ні, ти не будеш дивитися, – безапеляційно мовила Б’янка, що малий одразу ж опустив плечі. – Ти будеш допомагати. Мені потрібно буде, щоб ти потримав світло. Зможеш?

– Звісно! – аж підстрибнув Майкл та показав сестрі язика. – Що я маю робити?

Б’янка зробила кілька фото Зої. Вони спілкувалися, сміялися. То були живі фото, наповнені життєвого вогню. Б’янка дізналася, що Зої – спортсменка, та запропонувала зробити кілька фото у спортивному вбранні. Коли Зої вийшла з-за ширми у костюмі, який обтис її тіло, Богдан гучно ковтнув. Неймовірна фігура та вогонь в очах. Б’янка попросила Зої забрати волосся у високий хвіст. Вийшло дуже гарно. Зої зробила кілька трюків.

– Ого! Ти й справді, наче жаринка, яка здатна розпалити полум’я, – підмітила Б’янка, коли Зої легко робити складні вправи.

Коли фотограф відзняла руданку і Зої пішла переодягатися, Б’янка перемикнула свою увагу на Дана.

– Чудово! Майкле направ зараз світло на очі Дана. Зроби невелику смужку, яка буде висвітлювати тільки його очі. Очі, як дзеркало душі, очі які бачать вогонь та сяють як зорі на темному небі, – керувала фотографиня.

– Але ж крісло... – почав було Дан.

– Не зважай на нього. Я потім усе зайве приберу. Ось маска, одягни її та розстебни сорочку, Дане, – керувала Б’янка. Вона подала Дану чорну шкіряну маску, яка закривала частину обличчя, роблячи його таємничим та сексуальнішим. – Зніми її, ніби позбався від панцира, під яким ховається найцінніше.

Саме коли Дан знімав сорочку, Зої вийшла з роздягальні. Руданка зупинилась та застигла. Він мав неймовірне тіло.

– Гріх ховати таку красу! – вигукнула Б’янка та озирнулась на руданку, в очах якої тепер горіли не вогники, там розгоралося велетенське вогнище.