Розділ 8.3 Мумія

Розділ 8.3 Мумія

Наступного ранку, як і обіцяв, Дан приїхав, аби відвезти братів Зої до школи та руданку до університету. Дітлахи були щасливі та наввипередки бігли до машини. Дан сьогодні одягався із незвичною привабливістю до себе. Обрав чорну сорочку та джинси. Людина в чорному, але з палаючими очима та світлою душею.

– Привіт, Дане! – вигукнув Дерек, який першим заскочив у машину. – Ву-у-у, ти сьогодні як той, як його... Ту…, ну, труп у бинтах… – ошелешив компліментом малий.

– Мумія? – здивувався Дан.

– Ні! Там... Ні, якось на тута... – напружено щось згадував Дерек.

– Тутанхамон? – запитав зацікавлено Майкл, бо йому й самому було цікаво, що ж придумав таке Дерек.

– Угу. Саме цей Тута... хамон, – кивнув головою Дерек.

– А можна дізнатися чому? – пирснув зі сміху Дан, а Зої зачаїлася в очікуванні. От знову молодший зараз таке придумає, що зганьбить її перед Даном.

– Ну, його ж бальзамували, а ти облився парфумами так, що тебе можна вже загортати у бинти, щоб добре зберігся, – серйозно пояснив Дерек, а усі вибухнули сміхом.

– Вибач, – мовила Зої до Дана. – Майк вчора готував проєкт про Стародавній Єгипет, то Дерек дізнався багато нового, от і вирішив поділитися інформацією.

– Дереку, я не хочу у бинтах ходити. Ти вважаєш, що я маю поганий вигляд і вже мене треба бальзамувати? – запитав Дан, намагаючись бути максимально серйозним.

– Ну, ти ж сам на себе парфуми налив, – безпосередньо мовив Дерек.

– Все, вмикаю кондиціонер, тільки не кладіть мене у саркофаг, – мовив Дан та таки розсміявся.

Богдан швидко та весело довіз малих до школи та пообіцяв, що вони із Зої заберуть їх після уроків.

– Дерек просто дивовижний, – мовив Дан, коли діти вийшли з автівки та попрямували до школи.

– Він, часом, таке видає, що я не знаю, куди ховати очі, – зізналася Зої.

День в університеті минув дуже продуктивно. Містер Дарл знову запросив Дана до дошки, але вони писали цього разу разом. Пари з програмування також пройшли цікаво, а на парі з бізнесу, Дана поставили готувати проєкт разом з Люком, бо ніхто не хотів готувати разом з ним. Усі знали, що Люк буде байдикувати, а їм доведеться робити усе самостійно.

– То це буде мій борг? – запитав після пари Дан у блондина.

– Ти про що? – запитав Люк.

– Про проєкт, – відповів Дан.

– Чого ти так думаєш? – запитав блондин.

– Бо ніхто чомусь не виявив бажання бути в парі з тобою, – зробив логічний висновок Дан.

– Обіцяю, що ми зробимо цей проєкт разом. Ще купа часу, – відповів Люк.

– Мені доведеться через два тижні на певний час зникнути, то маємо підготувати проєкти раніше, – мовив Дан.

– Добре, – відповів Люк, йдучи поряд з Даном.

– Ти ба! Які люди! Люку, ти вже у слуги великого Дана подався? – почувся голос Олівії.

– Я накидаю план проєкту та скину тобі у соцмережі, – продовжив Дан, навіть не повертаючи голову в бік Олівії.

– Ні, це наш геній прогнувся під короля Люка? – знову приснула отрутою Олівія.

– Люку, я не обирав пари з природничих наук, але мені здається, що під час якогось заняття, втекла одна з жаб та тепер квакає по університету, – досить гучно мовив Дан. Він не називав імені Олівії, але усе було зрозуміло і так. Студенти, які були поряд, одразу ж вибухнули сміхом.

– Ти маєш рацію. Одна жаба точно звідкись втекла, – підтримав жарт Дана Люк та, проходячи повз Олівію, досить гучно кілька разів сказав «Ква-ква!».

– Аж ти ж придурок! – заволала Олівія та вдарила блондина кулаком у спину.

Люк розвернувся, взяв за руку дівчину та відвів її трохи далі від усіх, бо вона вже й так достатньо знадобилася, що й інші почали «квакати» поряд з нею.

– Ти здуріла? Відчепися від мене. Я тебе не займаю, – як можна спокійно мовив Люк, хоча всередині усе клекотіло.

– Ти – придурок! І Дан той також придурок! – продовжила волати Олівія.

– У тебе недотрах? Мізки зовсім втратила? Не ганьбися, – мовив Люк та пішов у інший бік.

– Я вам ще покажу! Всім покажу! – ображено продовжувала кричати Олівія, а з різних боків чулося «квакання». Своєю поведінкою вона дістала навіть тих студентів, з якими не вчилася.

Дан чекав Зої біля автівки. Він одразу ж помітив її, коли вона вийшла з корпусу. Яка ж вона гарна!

Зої допомогла Дану пересісти з крісла до автівки, а Стів завантажив у багажник крісло, як поряд знову з’явилася Олівія.

– Це ти у Дана тепер сиділкою-доглядальницею працюєш? – вколола Олівія, коли Зої сідала до автівки.

– Олівіє, йди, куди йшла, – мовила Зої.

– Бо що?

– Бо усім і так відомо, що твоя робота «лежалкою» та «отрутоплювачкою» вже всіх втомила. Йди практикувати свої тупі жарти деінде та не псуй людям настрій, – відповіла Зої, сіла в машину, а автівка рушила, залишивши Олівію на парковці. Розлючена білявка продовжувала ще щось кричати їм вслід.