Розділ 8. Бути людиною

Розділ 8. Бути людиною

Після ланчу в буфеті Зої та Мія пішли на пару з малювання. Дан вирішив цей час присвятити узгодженню графіку навчання. Він мав попередити, що на час операції та реабілітації, не зможе відвідувати пари.

– То це ви – той студент Калинович, якому містер Дарл поступився своєю дошкою? – запитав один з чоловіків, який був у навчальній частині, коли туди відправився Дан.

– Так, я, – відповів Богдан, поки не розуміючи, у чому справа.

– Це треба десь записати. Я не повірив та навмисно зайшов до аудиторії. Я був шокований, бо не пізнав почерку містера Дарла. Вам вдалося зробити неможливе, – із захватом мовив чоловік. – Вибачте, я не представився. Моє ім’я – Роберт Блейстон. Я – викладаю курс астрономії на другому курсі, тож чекаю вас на своїх парах.

– Я якраз хотів вирішити питання щодо розкладу, – відповів Дан.

На Богдана ходили дивитися, як на восьме диво світу. Він не звик до такої уваги та не вважав себе настільки розумним, як йому приписували. Для Дана склали розклад, максимально наближений до розкладу Зої. Він вирішив не відвідувати малювання та фізкультуру, а взяв бізнес та пари зі спеціальності у той час, коли Зої мала тренування.

– Чудово, до зустрічі, – мовила секретарка. – Ви нас сьогодні просто врятували. Дякую, що оновили головну сторінку. Усім сподобалися ваші ідеї.

– До побачення. Радію, що був корисний, – відповів Дан.

Богдан домовився, що один із помічників буде щоразу, коли він буде на парах, зустрічати та проводжати Дана, щоб він міг пересісти з автівки на крісло і назад.

У Зої якраз закінчилося тренування, і вона поспішила до Дана. На щастя, на тренуванні не було Олівії. Вона сказала, що погано себе почуває. Звісно, що містеру Тернеру розповіли про витівку Олівії, але що від неї очікувати? Він би із задоволенням позбавився цієї учасниці команди, але не міг її виключити самостійно.

Дан узгодив усі питання та чекав на Зої біля університету, щоб вони змогли поговорити наодинці та поїхали за малими. Поряд з Даном стояв помічник містера Дарла, Стів. Він погодився допомогти сьогодні та в усі наступні рази, коли Дан буде приїздити до університету. Дан міг пересуватися на колісному кріслі, але йому потрібна була допомога, щоб сісти в автівку та поставити крісло у багажник. Не буде ж це робити Зої. Богдан дуже переживав. Він не хотів бути немічним та безпорадним в очах Зої, не хотів, щоб вона його жаліла. Хотів, щоб вона на нього дивилася із захватом, а не зі співчуттям.

– Дякую, що зачекав. Ми вчили новий елемент. Не з першого разу вийшло. Я втратила лік часу. Вибач, – мовила Зої.

– Все добре. Я також вже узгодив розклад на тиждень. Їдемо за Майклом та Дереком? – запитав з надією Дан, бо шалено боявся відмови.

– Так, – погодилася руданка, але він помітив вогонь в очах. Вона таки ще на нього злиться, хоч і не демонструє це іншим.

Коли трійця наблизилася до автівки, Стів аж свиснув. Неозброєним оком було видно, що одне із задніх коліс було спущене. Чоловік обійшов машину і побачив, що й з іншого боку також колесо пробите.

– Олівія... Її рук справа, – здогадалася Зої, яка готова буде знайти те стерво та повисмикувати їй волосся. От зміюка! Точно когось підіслала.

– Я бачив, що одна запаска є в багажнику, – мовив Стів. – Але ж тут два колеса.

– Доведеться викликати евакуатор, – зажурено мовив Дан. Він зміг викликати фурор на парах, але не здатен справитися з такою простою задачею.

– Не доведеться, – десь неподалік почувся голос Люка. – У мене така ж фірма колеса та є запаска.

Люк відкрив багажник своєї машини та дістав звідси запаску та усе необхідне, щоб можна було змінити колесо.

– Неочікувано, – мовила Зої. – Здивував. З якого дива така щедрість?

– Вважай, що це інвестиція у майбутнє, – усміхнувся Люк та подав Стіву запаску, щоб той змінив колесо.

– Я знала, що ти нічого просто так не робиш, – не змовчала Зої.

– Дякую, – відповів Дан.

– Наше знайомство почалося неправильно, – знову здивував своїми словами Люк. – Пропоную познайомитися заново. Я – Люк Спенсер.

– Богдан, Дан Калинович, – мовив Дан та простягнув руку.

Люк потиснув руку.

– Я не бажаю і не буду пішаком у твоїх іграх. Я не дозволю кривдити Зої. Можеш вважати себе королем життя, але королі закінчували свої дні на гільйотині, – продовжив Дан, тиснути руку та дивлячись в очі.

– Я не збирався кривдити Зої, – відповів Люк.

– А тоді у ресторані під час твого свята? – нагадав Дан.

– Ну, ми були на підпитку, – спробував виправдатися Люк та опустив очі. – Знаєш, з вовками жити, як вовк вити.

– А не пробував бути людиною? – запитав з викликом Дан.

– Намагався, – кутиком рота усміхнувся Люк. – Але це важко.

– Готово! – вигукнув Стів, який замінив обидва колеса.

– Дякую, – мовив Дан до Стіва. – Дякую за колесо. Я не люблю ходити у боржниках, але спробуй таки бути людиною.