Розділ 6.4 Чи не збрехав?

Розділ 6.4 Чи не збрехав?

– Привіт, Кеп! – волав у динамік Кріс.

– Ти здурів? Чого тобі треба у таку рань? Ти ж знаєш, що вчора була вечірка, а я не зовсім я, а моя тінь. Вірніше, її не найкраща версія, – буркотів Люк, намагаючись розплющити очі.

– Я тобі зараз таке розповім, що ти швидко вийдеш з тіні та засяєш ясним сонечком, – скоромовкою промовив Кріс, бажаючи якнайшвидше повідомити блондину новину.

– Якщо ти мене дурно розбудив, то я тебе змушу мити чоловічу вбиральню, – зі злістю мовив Люк.

– Ти знаєш, кого я щойно бачив біля університету? – інтригував друга Кріс.

– Святого Павла? Літаючу тарілку? Леді Гагу? Папу Римського? – пропонував варіанти Люк. – Я що тобі, ворожка?

– Я бачив того нахабу, який тоді тебе опу... Ну, який тобі нагрубіянив, – пояснив Кріс.

– Ну то й що? Він же казав, що вчиться у нашому універі. Якщо прийшов – підписав собі вирок, – мовив Люк, але вже почав збиратися, бо йому таки кортіло дати відповідь тому хлопцю у машині.

– То він до універу не прийшов, а приїхав, – Кріс навмисно виділив останнє слово.

– Має машину, то й приїхав. Логічно. Не тупи, Крісе, – мовив Люк.

– Ні, ти не зрозумів. Він приїхав на колісному кріслі. Я сам своїми очима бачив, як його крісло вивантажував з багажника помічник містера Дарла. Я з одною ціпонькою провів ніч у машині. Ухайдокала мене ця гаряча штучка, але таке я пропустити не міг. Він на тому кріслі поїхав до універу, – пояснив ситуацію Кріс.

– Добре, незабаром буду. Я таке не можу пропустити, – мовив Люк та зареготав. – Тиждень починається чудово. До зустрічі, бро.

Зої зібрала молодших до школи та бачила у вікно, як вони сіли на зупинці неподалік від її будинку, до шкільного автобуса. Руданка не любила пропускати навчання та робила це у виключних ситуаціях. Вона повинна була вчитись гарно, щоб мати можливість навчатися безкоштовно. Її тренер таки вибив для неї місце, але з умовою гарних оцінок та успіхів у спорті. Серед студентів її курсу Зої не була найкращою, але входила до п’ятірки найрозумніших студентів. Викладачі поважали та любили її не тільки через знання, але й за старанність, вихованість та допомогу тим, кому важко давався предмет. Зої не відмовляла нікому, якщо хтось просив допомогти, але завжди трималася осторонь. Її поважали, хотіли з нею дружити, але не могли пробити її «броню». Зої трималася групи, але завжди була «однією з», але не з усіма. Те, що Зої виступила на вечірці Люка, стало фурором. Єдиною дівчиною, з ким вона спілкувалася, була Мія. Дівчина з шоколадною шкірою, величезними очима та пухкими губами. Олівія щоразу намагалася вколоти Мію, але та давала гідну відсіч та трималася якнайдалі від «зірки». Мія також гарно вчилася та інколи зверталася до Зої за конспектами чи допомогою.

Зої якраз побачила дівчину, яка стояла біля університету, та помахала їй. Люк, звісно, не зміг пропустити Зої. Його посіпаки вже розвідали, де саме зараз перебував Дан.

– Привіт, Зої! Як твої справи? – запитав Люк, аби зачепити дівчину.

– Привіт! Поки ти не підійшов, були чудово. Чи захотів знову отримати по яйцях? – досить гучно мовила Зої, а Мія не змогла втриматися, аби не усміхнутися.

– От чого ти починаєш знову? Я ж за тебе хвилююся, – медовим голосом мовив Люк.

– А ти за себе думай. Про мене не треба. Про мене є кому піклуватися, – відповіла руданка.

– І кого це ти маєш на увазі? Того на колесах? – пхикнув Люк. – Того... на колесах?

– Якщо сам «колеса» вживаєш, не гріши на інших, – мовила Зої та збиралася йти.

– То я ж не просто тебе спинив, – мовив Люк. – Тебе просили підійти та підписати документи на перший поверх у кабінет вісімнадцять.

– Дякую, – відповіла Зої. – Хоча, тобі вірити...

– Ну, можеш не йти, собі ж гірше зробиш, – вдало заінтригував руданку Люк.

Зої пішла до будівлі університету, ігноруючи слова блондина. Коли вони з Мією зайшли в корпус, Зої вирішила пересвідчитись, чи не збрехав Люк, та направилася до кабінету вісімнадцять, бо до початку пари було ще п’ятнадцять хвилин.

Коли Зої увійшла, то побачила, що у кімнаті нікого немає, а всі скупчилися у кімнаті поряд, куди були відкриті двері.

– Добрий день! Я – Зої Сеттон. Мені сказали, що необхідно підписати якісь документи, – мовила руданка, але ніхто не відреагував.

Зої вирішила підійти ближче, а коли ступила кілька кроків та підійшла до стола, то побачила, що за столом біля комп’ютерів сидів Дан та щось жваво пояснював усім присутнім у кімнаті.