Розділ 6.3 Прикрити чиюсь дупу

Розділ 6.3 Прикрити чиюсь дупу

– Мої ноги, вони... – ніяк не наважувався Дан.

– Що з ними не так? Усе ж добре, – мовила Зої, нічого не підозрюючи.

– Розумієш, вони...

– Так, їх дві, – мовила Зої та усміхнулася.

– Вони завжди ведуть мене до тебе, – таки не зміг наважитися Дан. Його руки спітніли, а сам він був наче натягнута струна.

– Мені подобається, що вони обрали саме цей шлях, – мовила Зої. – Дякую за чудовий день.

Руданка знову поцілувала Дана у щічку, не криючись від малих, які спостерігали за парою, стоячи неподалік.

– Напиши, коли приїдеш додому, – попросила Зої. – Бувай.

– До зв’язку, – мовив Дан та довго дивився услід Зої та її братам, які разом йшли додому. Йшли! А він не може! І зараз не зміг зізнатися. Вона навіть не підозрює, але як, ЯК їй сказати?

Дан поїхав до салону, де орендував автівку, та забрав свою машину. Він був щасливий та пригнічений водночас. Щасливий, що його знову поцілувала Зої та вони разом провели дивовижний день, а пригнічений, що він міг би провести його ще краще, якби міг ходити. Але у них ще все попереду. От зроблять операцію, навчиться він ходити на протезах, то буде і бігати, танцювати, грати у футбол.

Дан дістався свого орендованого житла та написав, чи можна прибути в університет рано-вранці до початку пар, щоб його взагалі ніхто не бачив. Хлопець домовився, що він приїде о восьмій та швидко усе оформить, не виходячи з кабінету.

Ввечері Дан знову листувався із Зої. На душі було тепло, але його гризло сумління, що не розповів. Все одно йому рано чи пізно доведеться зізнаватися, що він має таку проблему. Але так хотілося бути повноцінним в очах Зої.

Злата знову телефонувала та вже вкотре нагримала на друга, що не зізнався руданці. Богдан вирішив схитрувати та запитав про Левчика. Злата одразу ж почала розповідати про його успіхи та надіслала кілька відео з малим. Подруга розповіла про свої проєкти та пообіцяла, що найближчим часом, коли у Богдана буде операція, вона обов’язково приїде.

Після розмови з подругою, Дан відкрив сайт університету. Він подивився свій розклад та підготував кілька проєктів, щоб одразу здати викладачам на місці, якщо буде нагода.

Зої також не могла забути емоції, які переживала поряд з Даном. Вона піднесла букет до своєї кімнати та постійно співала веселу пісеньку, яку чула під час перегляду фільму. Дерек повечеряв та заснув, бо день видався емоційним. Майкл пішов до своєї кімнати та знову весь вечір розв’язував приклади та задачі, щоб отримати найвищий бал з математики. Йому сподобалося не тільки дивувати однокласників своїми знаннями, але й приваблювати розумом дівчат. Він же мав пояснити зірці класу тему, от і готувався.

Зої вже збиралася лягати спати, коли побачила сповіщення від вчительки Дерека. Жінка потрапила до лікарні, через це завтра не потрібно приходити до школи. Зої лягла спати щаслива, але якесь передчуття не давало одразу ж заснути. Сон таки зморив руданку, та вона бачила сон, де на неї були направлені десятки фотооб’єктивів, в поряд з нею стояв Дан з великим букетом квітів.

Богдан прокинувся раніше, ніж зазвичай. Щось муляло та тривожило. Сьогодні був його перший день в університеті. Він сів до автівки та попросив сусіда, з яким домовився заздалегідь, завантажити його крісло колісне до багажника, коли він сяде на водійське сидіння. Дан приїхав до університету, коли ще майже нікого не було. Стояло тільки дві автівки. Хлопець припаркував машину та посигналив чоловіку, який спеціально вийшов з університету, щоб допомогти йому переміститися з автомобіля у крісло. Це була нескладна дія, але потрібно було, щоб хтось відкрив багажник, дістав крісло колісне та поставив його поряд з відчиненими дверима біля водійського крісла. Дан досить швидко пересів, взяв необхідні документи та поїхав до корпусу університету, спілкуючись з чоловіком. Його помічником виявився помічник вчителя математики, який допомагав студентам з особливими потребами в університеті. У навчальному закладі було кілька студентів, які, як і Богдан, пересувалися у кріслі. Вони не часто відвідували заклад, бо була можливість навчатися за індивідуальним графіком та відвідувати виняткові пари. Але, відверто кажучи, вони не бажали з’являтися в університеті через компанію Люка. Посіпаки блондина часом кепкували з них, коли ніхто з викладачів не бачив. Хлопцям давали попередження та погрожували виключенням, але далі попереджень нічого не йшло.

Дан спілкувався з чоловіком, але у якийсь момент відчув на собі чийсь неприязний погляд. Хлопець обернувся, але нікого не побачив. На парковці стояла тільки машина з тонованими вікнами.

Дан поїхав до корпусу та через кілька хвилин вже був у кабінеті, де підписував документи. Богдан здав усі проєкти, коли з кабінету поряд почулися відбірні матюки.

– Агов, Керні! Ти чого?! – запитала жінка, яка показувала Дану, де потрібно ставити підписи.

– Та ця клята база знову лягла, щоб її шляк трафив! – скрушно горланив чоловічий голос.

– Та що сталося?! Ти можеш пояснити? – запитала жінка та відкрила двері у кімнату поряд, де стояло кілька комп’ютерів.

– Якби я знав! – кричав чоловік.

– Можна я подивлюсь? – запитав Дан з-за спини жінки.