Розділ 6.2 Чи наважиться?

Розділ 6.2 Чи наважиться?

Богдан продумав усе. Він забронював не одне, а одразу три місця для автівки. Одне – запропонував своєму сусіду, який із радістю прийняв пропозицію, а друге – парі елегантного віку, яка жила неподалік. Пенсіонери також зраділи пропозиції. Вони домовилися, що приїдуть в обумовлений час та таким чином «заблокують» машину зі сторони водія. Також Дан заплатив офіціантам у кафе, щоб вони доставили напої, попкорн та хот-доги, які так сопобалися малим.

– Ого! Круто! Я ще ніколи не був у кіно на машині, – мовив Майкл.

– Та ти і в кіно не був, – мовив Дерек, і його слова шкрябонули Зої по серцю. Малі, справді, не були багато де. Вона намагалася приділити їм час, але не могла забезпечити дорогі розваги.

– Я також не був у кіно. Ні в кіно просто неба, ні у кінотеатрі, – щиро зізнався Дан.

– Правда?! – здивувався Дерек. Чому?

– Правда. Бо поряд не було Зої, – відповів Дан та поглянув на руданку, яка знову заховала обличчя у квіти, бо в цей момент їй хотілося плакати від радості. Який же Дан класний! Невже це правда? І вона має букет, сидить у дорогій автівці у кінотеатрі та ще й з малими... Це казка? Боже, а можна не прокидатися та продовжити цей схожий на життя сон?

Богдан обрав сімейну комедію. Зої бачила, як реготали малі, та сама не могла стримати сміх вже на початку фільму. У якийсь момент до автівки під’їхав хлопець на роликах та привіз два великі паперові стакани з попкорном, сік та хот-доги. Хот-догів було три, і Зої здивувалася: невже Дан дбає про її фігуру? Чи це йому здається, що вона гладка? Це вперше її цікавила думка хлопця про її зовнішність.

Дан передав малим по хот-догу, останній віддав Зої, на її ще більше здивування, та передав один стакан з попкорном малим, а другий поставив біля Зої.

– А де твій хот-дог? – запитав Дерек. – Я з тобою поділюся.

– Дякую, не треба, їж сам, – відповів Богдан. – Я бачив, що Зої також спакувала сумку з собою. Я дуже сподіваюсь, що вона дотрималася свого слова та взяла з собою приготовлену вчора свою фірмову страву.

– Взяла! – вигукнув Майкл.

– Чудово. То все мені, а вам вистачить хот-догів, бо ви вчора страву куштували, а я весь вечір, сьогоднішній ранок мріяв, що спробую її страву, – відповів Дан, а Зої знову зашарілася. Не забув, про малих та неї подбав, ще й компліментами засипав. Невже він маніяк? Не може бути людина такою ідеальною!

– Так, наша Зої дуже смачно готує, – нахвалював сестру Майкл.

– То де та страва? Бо я зараз слиною вдавлюся, – жартував Дан.

Майкл із заднього сидіння подав Богдану термосумку зі стравою. Зої потурбувалася, щоб усе було тепле.

– Мммм... Неймовірний аромат! Все! Це все моє! Якщо зголоднієте знову, то я замовлю вам ще чогось, але це, – показав на страву Зої, – моє!

– Та ми й не претендуємо, – усміхнувся Майкл.

Дан робив раз за разом компліменти Зої, а вона цвіла, не тямила себе від щастя, але інтуїція підказувала, що щось незабаром має статися.

Дану на телефон надійшло повідомлення, що він завтра вранці має обов’язково прибути в університет, щоб підписати документи особисто. Хлопець спохмурнів. Як він на кріслі поїде в університет? Там же Зої!

– Щось сталося? – запитала Зої, бо відчула, що його настрій погіршився.

– На роботі є невеликі проблеми, але це все можна виправити. Не надто суттєво, – збрехав Дан.

Вони дивились фільм, сміялися, їли, коментували комедію.

У якийсь момент зазвучала мелодія на телефоні Зої, і вона прийняла виклик. Телефонувала вчителька Дерека, яка хотіла з якихось причин бачити її завтра вранці у школі, бо Зої необхідно було підписати деякі документи, як опікуну дітей.

– Так, завтра вранці буду. На все добре, – відповіла Зої.

– То ти завтра не йдеш на першу пару? – затамував подих Дан, бо це був його шанс таки піти до університету непоміченим.

– Ні. Маю їхати до школи. У мене перша пара – «Дизайн», я проєкт вже здала, можу пропустити, – мовила руданка, і настрій Дана повернувся. Таки поїде він до університету завтра.

Фільм закінчився, а всі продовжували сміятися та цитувати героїв. Дерек дуже кумедно копіював поведінку героїв, що всі трималися за животи від сміху.

На диво, ніхто не хотів до вбиральні і не виходив з автівки. Після перегляду фільму вони поїхали додому. Сусід Дана, щоб віддячити за гарний вечір, який його нова подружка назвала «найкращим у житті», був такий щасливий, що допоміг Дану та заблокував в’їзд на вулицю, де жили Зої з братами. Дан сигналив, але з машини, як домовлялися, ніхто не вийшов.

– Та тут недалеко, ми пішки дійдемо, – мовила Зої.

– Дане, ходімо з нами, – запропонував Дерек та поглянув на Зої.

– А машина? – одразу ж увімкнувся Майкл. – У нас не настільки безпечний район, щоб залишати на узбіччі кабріолет.

– Наступного разу, – мовив Дан.

– Дякуємо, Дане. До зустрічі, – мовив Майкл та почав підганяти Дерека, щоб Зої могла попрощатися з Даном.