Розділ 6. У передчутті

Розділ 6. У передчутті

Зої цілий день присвятила братам. Хлопці, наче справжні експерти, радили сестрі, який одяг обрати для фотосесії.

– Мені ось ця твоя сукня подобається. Бо в тій чорній, ти наче монахиня, – мовив Майкл. – Бери білу.

– А вона не надто відкрита? – сумнівалася Зої.

– Ні, в ній ти просто супер-пупер! – зробив комплімент Майкл.

– Добре, візьму її.

– А коли ти їдеш на фотосесію? – запитав Майкл.

– Наступного тижня у другій половині дня. Ще треба уточнити день, – відповіла Зої.

– А можна, ми з тобою поїдемо? Ми будемо дуже тихо поводитися, як мишки, – попросив Майкл.

– Я запитаю, чи можна буде вас взяти.

– Нас Дан відвезе? – поцікавився Майкл.

– Не знаю. Він не зобов’язаний нас скрізь возити. У нього можуть бути і свої справи, – відповіла руданка.

– Хотілося б на його машині. До хорошого швидко звикаєш, – констатував Майкл. – У нього крута автівка, усі в школі запитували, хто мене та Дерека забирав після уроків.

– І що ти відповів? – запитала Зої.

– Що то твій наречений, – щиро зізнався Майкл.

– Хто?! – аж встала зі стільця Зої.

– Наречений. А ти думаєш, що нас з Дереком віддали б сторонній людині? Мусив сказати так, щоб нас відпустили з ним, – пояснив Майкл. – Але я дуже був би не проти, щоб так було насправді, – мовив Майкл та вийшов до іншої кімнати.

– І я не проти, – додав свої п’ять копійок Дерек.

– Що?! І ти туди ж? Отакої! Ви не проти? А мене спитали? – розпалилася Зої та почервоніла.

– Ой, ніби та проти, – відповів з іншої кімнати Майкл. – Приготуй, будь ласка, на завтра також щось смачненьке, щоб Дан побачив, яка ти в нас господиня.

– Це що таке? Це ви так сестру першому зустрічному готові у наречені віддати? – запитала Зої.

– Не кожному, – відповів Дерек.

– І на цьому спасибі, сонечко, – відповіла Зої, але її цікавила більше відповідь Майкла. – Агов, Майкле, я кого питаю?

– Зої, от чого ти заводишся? – запитав Майкл, повернувшись до кімнати. – Дан дуже класний. Він дивиться на тебе так, як ніхто інший.

– Як? – запитала Зої трохи зашарівшись.

– Ну, не знаю. Не як усі, а з захватом, теплом, любов’ю. Не так, як той Патрік, козел, – відповів Майкл.

– Майкле!

– А що Майкле? Хіба я не правий? Хто з твоїх знайомих знає, що в тебе є брати? Хто знає, наші імена? Той Патрік не один рік до тебе ходить, а досі мене називає Ніком, а Дерека – Деніелом, – емоційно мовив Майкл.

– Добре, заспокойся, Майкле. Я вже зрозуміла, що тобі подобається Дан, – мовила до брата Зої.

– А тобі? – одразу ж запитав Майкл.

– Що мені?

– А тобі подобається? – виявив наполегливість Майкл.

– І мені, – відповіла Зої.

Розмову перервав телефонний дзвінок Дана про якого якраз йшла мова.

– Привіт, – привіталася Зої, радіючи його дзвінку.

– Привіт! Як справи? – почулося з динаміка, а Майкл нашорошив вушка, бо пізнав голос.

– Дякую, все добре. Ми грали у футбол, а зараз збираюся готувати свою коронну страву, – мовила Зої.

– Спокушаєш? Я голодний, наче вовк, – мовив Дан.

– Приїзди. Усім їжі вистачить, а потім у футбол пограємо чи у приставку, – запропонувала Зої, а в Майкла ледь щелепа не відпала, бо це вперше сестра запросила когось додому.

Як же Дан чекав від Зої цих слів! Але поглянув на свої ноги та стиснув долоню у кулак так, що нігті поранили шкіру та залишили червоні позначки. Та якби ж він міг! Він із задоволенням поганяв би м’яча... Але незабаром... Вже зовсім незабаром він зможе! Хай буде ампутація! Він готовий до протезування, аби тільки ходити, щоб на двох, а не на колесах.

– Вибач, Зої, у мене сьогодні робота, – збрехав Дан.

– Мммм... Можливо, іншим разом, – геть зажурилася і Зої.

– Але я буду шалено вдячний, якщо ти візьмеш шматочок своєї страви завтра з собою, – продовжив Дан, відчувши, що й настрій Зої падає. – Ми ж завтра їдемо до кінотеатру? Усе в силі?

– Так! – вигукнула Зої аж занадто швидко та емоційно, що одразу прикусила свою губу, бо подумає, що вона нав’язується. – Молодші мені вже мозок винесли, що чекають та не дочекаються завтра.

– Я поглянув анонси, завтра ввечері якраз є сімейна комедія без вікових обмежень. Як щодо комедії? – запитав Дан.

– Ідеально. Я тоді на завтра нам щось приготую, – запропонувала Зої.

– Чудова ідея! Можна усього і побільше! – продовжував жартувати Дан.

– А ти не лопнеш? – сміючись, запитала Зої.

– Ні, я буду заїдати своє горе, – театрально відповів Дан.