Розділ 5.2 Подруга

Розділ 5.2 Подруга

Коли Зої залишила поцілунок на щоці Дана, то випурхнула з автівки, наче пташка. Дан одразу ж торкнувся щоки, яка тепер горіла. Він усміхнувся сам до себе. День мав неймовірне завершення. Чи міг він очікувати на поцілунок Зої? Однозначно – ні! Це була несподіванка, яка точно змусила його літати. Тепер він ще більше зажадав стати на ноги. На протези... Та хоч на щось, але стати! Рухатись, пересуватись! Бути таким, як усі. Дана з кожною зустріччю з Зої страх гнітив усе більше й більше. А як вона сприйматиме його в кріслі? Він відтягував момент зізнання та не хотів поки розповідати. А що було розповідати? Що лікарі сказали, що він ніколи не зможе ходити на своїх ногах? Ні! Краще погодитися на пропозицію лікаря та обрати протези! Він навчиться ходити заново. Він буде тренуватися та пройде відновлення. Хай би як складно не було, він впорається. Заради Зої! Заради себе. Заради НИХ!

Богдан поїхав додому. Тепер він був впевнений, що прийняв єдине правильне рішення. Хлопець зателефонував татові та повідомив про своє рішення. Мані не телефонував, бо знав, наскільки вона емоційна, і може прилетіти наступним рейсом. Тато прийняв новину спокійно, розпитав про деталі та запропонував фінансову допомогу. Дан мав гроші. Він хотів самостійності та свободи. Батьки опікали його, але не тиснули. Вони давали йому вибір та підтримували. Тато поставив тільки одну умову – під час операції та на перших порах реабілітації вони з мамою будуть поруч. Богдан погодився та був радий, що тато відреагував саме так. На щастя, у нього були чудові батьки.

Далі Дан набрав номер телефону Злати.

– Привіт, Полуничко! – мовив Богдан, усміхаючись.

– Воооу! Які люди! Якби ти мене не набрав, я б тебе прибила або розбудила б серед ночі! – вигукнула Злата. – Розповідай, як там Зої? Знаєш, я трохи помандрувала в соцмережах та вже бачила відео, як ти сьогодні опустив того білобрисого. Це було епічно, Дане.

– Ти про що? – запитав Дан, бо здивувався, де Злата знайшла інформацію про їхню суперечку з Люком. Він швидко знайшов на сторінку Зої, але не знайшов там нічого.

– Ну, мені стало цікаво, яке життя там у вашому університеті, і я зайшла на сторінку Макбет. Це та людина, яка знімає відео про події у вашому універі та викладає анонімно. Ото там вже коментарів під тим відео… – мовила Злата.

Дан швидко знайшов нік Макбет та побачив відео, про яке говорила Злата. Він пробігся по коментарях. Найбільше там відзначилася Олівія. Не було коментарів Люка, тільки кілька його посіпак відзначилися. Але більшість коментарів були про те, що Дан став ледь не героєм університету, що так поставив на місце Люка. Ще не заходив у стіни навчального закладу, а вже шороху навів.

– Ти ж розумієш, що той блондин так все не залишить та буде мститися? Бережи себе, Дане. Бо якщо він... – почала було Злата.

– То ти йому всі очі видряпаєш та блондинисте волосся вирвеш, – продовжив Богдан, усміхаючись.

– А вона знає? – запитала Злата, не додавши подробиць.

Дан зрозумів, про що мова, без зайвих слів. Він витримав паузу та відповів:

– Ні. Я їй ще не сказав.

– Вона має знати, – порадила Злата.

– А що я їй скажу? Що прикутий до крісла?! – з надривом у голосі мовив Богдан. – Що не зможу ходити, бігати, кататися на велосипеді, грати у футбол, танцювати з нею... Але знаєш, я знову пройшов обстеження та погодився на ампутацію та протезування. Я хочу запросити Зої на танець. Хай не на своїх двох, хай на протезах, але я навчуся заново ходити та станцюю з нею! – впевнено мовив Богдан.

– Нарешті, пізнаю свого Банана, бо прослухавши першу частину твого монологу, мені захотілося приїхати та надавати тобі по макітрі за дурні думки. Але запам’ятай: перший танець з Зої, а другий – зі мною! – мовила у своїй манері Злата, змушуючи хлопця усміхатися.

– Добре.

– Я радію, що ти маєш такий бойовий настрій. Ти повідом мені, коли буде операція. Я приїду. Я хочу бути поряд, – попросила Злата.

– Дякую. Коли буде відомо, я повідомлю. Але ж у тебе й самої купа проблем. Як Левчик? А Агата, Костя? – запитав Богдан.

– Усе вже добре, малий вчиться. Агатка така ділова ковбаса, що не те слово. Її тепер на зйомки частіше кличуть, ніж мене, – ділилася Злата. – О, до речі, я зателефонувала Соломії та Євгенії та запитала щодо питання з Зої. Є два агентства, які зараз шукають дівчат. Хороші агентства з репутацією. Я тобі дам контакти фотографа, Зої має відзняти портфоліо. Зйомка буде безкоштовною, бо фотограф зацікавлений у тому, щоб Зої відібрали, – почала пояснювати Злата.

– Ой, Полуничко, я ж не бум-бум у цих ваших справах. Ти не могла б Зої усе сама пояснити? Я її відвезу, куди скажеш, але розкажи, що й до чого, будь ла-а-асочка, – попросив Богдан.

– Боже, ці чоловіки! От можуть запам’ятати складні речі, а у простих речах губляться. Добре, я поясню їй усе, але повідом їй, що ти дав мені її номер телефону, аби вона не подумала, що її тероризує якась божевільна, – мовила Злата.

– Ой, не така вже й божевільна. Он Костя ж якось терпить, – пожартував Богдан.

– Що значить терпить? На руках носить. Банане, ходиш по тонкій кризі. Не думаєш, що я про тебе Зої такого понавигадую, що вона заблокує твій номер та поїде до іншого штату, – спробувала налякати друга Злата.