Розділ 5.1 Єс!

Розділ 5.1 Єс!

Зої одразу ж помітила машину та швидко сіла на заднє сидіння, бо переднє було зайняте Майклом.

Молодший брат одразу ж сповістив Зої про свої досягнення, і руданка зраділа не менше за хлопця. Високий бал означав, що у неділю вони разом з Даном та малими поїдуть у кінотеатр просто неба.

– То куди зараз? Морозиво? МакДональдз? Хот-дог? – запитав Дан, коли машина рушила.

– Хот-дог! – закричав Дерек.

– Дереку, ти не ганьби мене, бо Дан подумає, що ти дуже голодний і я тебе не годую, – мовила до брата Зої.

– Ой, усе він правильно подумає, бо він – класний! – лепетав малий. – Мені сподобався той хот-дог, який ми минулого разу на заправці їли, коли ремонтували телефон Майкла.

– Що ремонтували? – запитала Зої, бо вловила нову інформацію для себе.

– Дереку, от знову! – скрушно вигукнув Майкл. Знову «здав» його молодший.

– Що з телефоном? Дай його сюди! – суворо мовила Зої.

Майкл насупився, але віддав телефон сестрі. Знав він, що за цим суворим тоном нічого доброго не буде.

– Зої, тут тільки замінили скло, – пояснив Богдан. – Один з однокласників наступив на телефон Майкла, і скло тріснуло.

– Можна було мені про це сказати, Майкле? – запитала Зої.

– Я не хотів тебе засмучувати, – щиро мовив Майкл.

– Ти мене засмучуєш, коли говориш неправду або нічого не говориш, – відповіла Зої. – Дане, скільки я винна за ремонт?

– Ніскільки. Ремонт обійшовся безплатно, бо я допоміг у сервісі хлопцям з програмою, а вони зробили заміну скла, – відповів Дан.

– Добре. Тоді сьогодні хот-доги для усіх купую я, – мовила Зої, навмисно виділяючи «для усіх».

– Добре, – відповів Дан. Він зрозумів, що сперечатися зараз не варто. Він все одно вже придумав, як розважити усіх ввечері.

– Майкле, я тебе дуже прошу розповідати мені усе, – ще раз попросила Зої, але вже тепліше.

– Обіцяю.

Дан зупинив автівку на заправці та поглянув на Зої.

– Я заправлю машину, а ви йдіть і купіть нам щось перекусити, бо впевнений, що ви зголодніли, – мовив Дан.

– Ми швидко, – відповів Майкл.

Поки Зої з братами купувала хот-доги, Дан встиг замовити ще кілька страв, бо знав, що апетит розіграється знову. Він попросив дві сумки: термосумку, яка тримає тепло, та мініхолодильник з морозивом. Усе принести та поставили на заднє сидіння ще до того, як Зої з хлопцями повернулися.

– Це тобі, – мовив Майкл, вмощуючись на переднє сидіння, та дав Дану хот-дог. Він навмисно обігнав Зої, щоб сісти поряд з Даном.

– Дякую.

– А куди далі? Я ще не хочу додому, – почав Дерек.

– Сьогодні п’ятниця, завтра вам не треба до школи, то ми можемо трохи відпочити, якщо Зої буде не проти, – мовив Дан та поглянув на руданку. Брати одразу ж подивилися на сестричку такими благальними оченятами, що дівчині стало смішно, але треба було тримати марку старшої сестри.

– Якщо ви обіцяєте усе розповідати та прибрати у своїх кімнатах... – почала Зої.

– Я завжди усе розповідаю! – вигукнув Дерек, а Дан усміхнувся його безпосередності.

– Я ж пообіцяв, Зої. Я усе приберу, – мовив Майкл.

– Добре, – відповіла руданка.

– Ура-а-а-а! – закричали дітлахи, хоча руданка готова була й сама кричати. Рідко коли її хлопці були такими щасливими.

– І куди ми поїдемо? – поцікавилася Зої.

– Це – сюрприз, – відповів Дан.

Вони трохи поїздили містом та виїхали за його межі. Дан кермував у місце, де йому дуже подобалося. Там він відчував якусь таку свободу. Автівка підіймалася по серпантину та зупинилася на узбіччі дороги, а з вікон був надзвичайний вид.

Здавалося, що рукою можна дотягнутися до неба, а внизу вирував океан.

– Яка краса, – із захватом мовила Зої, дивлячись з машини на краєвид.

– Шикарне місце! – погодився Майкл.

– Зої, а в тебе є яблучко? – запитав Дерек, який таки встиг нагуляти апетит.

– Ні, вибач. Я сьогодні з собою нічого не брала, – відповіла Зої.

– Свіже повітря розбудило у мені динозавра, я б щось перекусив, – мовив Дан. – А ви?

– І я! – погодився Майкл.

– І я! – вигукнув Дерек.

– Зої, візьми, будь ласка, на задньому сидінні є сумка зі смаколиками, – мовив Дан. – Майкле, знайди у бардачку серветки.

– Ура! Їжа! – вигукнув Дерек.

– Дереку, не такий вже ти й голодний, – мовила Зої, бо їй було трохи незручно за малого.

– Дан сказав, що він – динозавр. І я – динозавр! – радів малий.

Зої витягнула з сумки ще теплі страви. Нагетси, картопля, салат, сік. Четвірка із задоволенням з’їла усе.