Розділ 4.3 Нуль

Розділ 4.3 Нуль

Дан би із задоволенням зараз би вийшов з автівки та відкрив би дверцята перед Зої, пішов би з нею до університету на очах у всіх, але... Не судилося...

– Ні, в мене немає першої пари, але є справи. Я трохи пізніше приїду, – збрехав Дан.

– Добре. До зустрічі, – відповіла Зої та вийшла з автівки.

Дан провів її поглядом та збирався їхати, але хтось з усієї дурі гепнув по капоту автівки.

– Це він! Це точно він! – волав один з посіпак Люка.

– Угу, це та автівка. Він ледь на мене не наїхав, – додав ще хтось.

Люк підійшов до автівки та постукав по тонованому склу.

Дан не звик відступати та опустив скло.

– Не хочеш пояснити свою поведінку? – запитав Люк, а його посіпаки заглядали у вікно з-за спини блондина.

– Те, що я підвіз Зої? – спокійно запитав Дан.

– Ні, що ти зіпсував моє свято! – гаркнув Люк.

– Зої чудово виступила на твоєму святі, це ти зі своїми друзями не вмієте нормально поводитися, – відповів Дан.

– Може ти вийдеш? – запитав Люк.

– Для чого? Мені нецікаво з тобою говорити, – відповів Богдан.

– Ти злякався? – зареготав Люк.

– Повір, ти здатен налякати тільки дівчину. Мені шкода, що ти вимагаєш подарунок силою, – з викликом мовив Дан і дуже шкодував, що не міг дати Люку в його гарну пику.

– Та що ти таке кажеш? Тобі наснилося, – відповів Люк.

– Ну, я маю гарну камеру на відеореєстраторі. Якщо Зої забажає, то може використати те відео. То вже правоохоронці мають вирішити, як варто розцінювати ваші дії, – мовив Дан та поставив своїми словами Люка у тупик. Блондин не думав, що є свідки його поведінки (його посіпаки слова б не сказали), а якщо є відеодоказ? Це недобре. Йому, а особливо його батькові, не потрібен скандал.

– Так нічого ж не сталося, – мовив Люк, стискаючи кулаки.

– Добре, що нічого не сталося, – Дан озвучив слова Люка по-своєму.

– Та нічого б і не було, – продовжив Люк.

– Звісно, бо сама Зої б цього не допустила, – мовив Дан.

– А ти взагалі, хто такий та звідки ти взявся? Тут парковка тільки для студентів університету! Вали звідси! – крикнув Кріс.

– Я такий же студент університету, як і ви, тому маю право паркувати її там, де забажаю, – відповів Дан.

– Щось я тебе раніше не бачив тут. Ти новенький? – запитав Люк, бо раніше не бачив цього хлопця. Він би точно запам’ятав його.

– Можна сказати й так, – відповів Дан.

– І на якому ж ти курсі? На першому? На підготовчому? – висунув ідею Кріс.

– На другому, – відповів Дан.

– Овва! На другому? Ти перевівся з якогось іншого навчального закладу? – запитав один з хлопців за спиною Люка.

– Ні. Мене одразу зарахували на другий курс, – врівноважено відповів Дан, хоча всередині усе кипіло.

– Одразу? І звідки це ми взялися, такі розумні? – запитав Люк.

– Ми з України, – відповів Дан.

– Де це? – запитав Люк.

– Це центр Європи. Географію вчи, – мовив Дан.

Дан закипав, але був у цій ситуації безсилий.

– Слухай, якщо я тебе ще раз побачу біля Зої... – почав було Люк.

– То що? Вона не твоя дівчина, не твоя власність. Вона жодного разу не сіла до твоєї автівки. Ти можеш скільки завгодно розпускати свого хвоста, але Зої бачить твоє нутро, – карбував кожне слово Дан, а Люк скаженів, бо кожне слово, сказане Даном, було правдою.

– Заткнись! Ти мене ще не знаєш! Ми можемо закластися, що Зої буде моєю дівчиною попри твої слова, – із запалом гарчав Люк.

– Закластися? Це ницо. Це ще раз доводить, який ти покидьок! – досить гучно мовив Дан.

– Вуууу... – почувся гул.

Це вперше Люка хтось так опустив. Він відчував себе королем життя, а тут якийсь новенький уводить дівчину з-під його носа та ще його покидьком називає привселюдно! Люк був схожий на дракона, ледь вогнем не дихав.

– Ти! Ти! Та я тебе... – не міг підібрати слова Люк.

– Спенсер! – почувся суворий голос. – За дві хвилини пролунає дзвінок. Ти знаєш, що я ніколи не дозволяю заходити до аудиторії після мене. Якщо не хочеш пропустити пару, поспіши.

– Тобі пощастило, новенький! – буркнув Люк. – Але я не прощаюся.

Люк з іншими хлопцями пішли, а до автівки підійшов немолодий чоловік, який відправив блондина до аудиторії. Чоловіку було цікаво дізнатися, хто ж так майстерно вивів Спенсера із себе. Люк був дуже посереднім студентом, але адміністрація університету інколи закривала очі на його прогули та дозволяла відвідувати пари.

– Вітаю, юначе! – мовив чоловік та зазирнув до автівки.

– Доброго ранку! – відповів Дан.