Розділ 3. Полуничка

Розділ 3. Полуничка

Дан наступного дня поїхав до клініки та пройшов повне обстеження. Лікар уважно оглянув ноги Дана. Він хотів впевнитися у своїх здогадках та поки не повідомляв хлопцеві свій вердикт, але стимулював до постійних фізичних навантажень, щоб підтримувати форму. Богдан не пропускав жодне тренування, але одне з вечірніх занять змушений був пропустити. То був не просто день, то був день народження Люка. Богдан знав місце, час та був чомусь впевнений, що той покидьок щось замислив. От чого Люк не запросив дівчат? Олівія бісилася та зривалася на Зої, що на вечірці буде тільки вона. Люк вже встиг розпустити по університету новини, що Зої буде виступати на його вечірці з гарячим та запальним номером. Тріпло! Богдан злився, але міг тільки спостерігати за подіями.

Хлопець радів, що Майк не тільки надіслав результати розв’язання прикладів з двійками, але й похизувався, що вчитель похвалив його за вирішення цих прикладів та запропонував усьому класу вирішити їх. Ой, що ж почалося! Тепер усі зверталися до Майкла, як до експерта, і він отримав гарний бал за урок.

Богдан підібрав ще кілька цікавих завдань для Майкла, і хлопець охоче надсилав відповіді. Дан радів, що хлопець зацікавився математикою та тепер не вважав її нудною та складною.

Коли настав день Х, Богдан був на голках з самого ранку. Він встиг переглянути сторіс Люка у соціальних мережах, де він хизувався букетами, які йому подарували з самого ранку. Привабливий, випещений, наче з глянцевої обкладинки. Під відео була купа коментарів дівчат, які співали дифірамби імениннику. Єдине, чому радів Богдан, – що серед усіх тих записів, не було коментарів від Зої. Її не було серед числа підписників Люка.

Дан заздалегідь приїхав на локацію та зайняв вигідну позицію на парковці поряд з рестораном. Він добре підготувався та прихопив з собою воду та бутерброди, бо хто знає, як довго тут доведеться чекати. Через деякий час почали сходитися гості. Прибув і сам Люк. Йшов такий важний, носа дер так, що ледь не перечепився та не впав.

На святі були тільки хлопці. Їх кілька столиків стояли неподалік пристані, і їх було видно з парковки, де перебувало авто Богдана. Як почало темніти, прибула Зої. Вона вийшла з пікапа, і її супутник виніс за нею якісь речі для виступу. Люк разом з хлопцями, вже напідпитку, вирішили зустріти руданку.

– Привіт, Зої! Не привітаєш іменинника? – запитав хтось з присутніх.

– Вітаю! Люку, бажаю тобі справжніх друзів та здійснення усіх бажань, – змушена була відповісти Зої.

– А якщо я зараз загадаю якесь бажання, то ти його зможеш втілити? – запитав Люк та його посіпаки зареготали.

– Я не фея і не джин. Якщо ти віриш у казочки, то це точно не до мене. Де там можна переодягнутися? – запитала руданка.

– Отам є вбиральня, – відповів Люк. – То ти сьогодні запалиш?

– Горіти та палати буде точно, але не раджу грати з вогнем, бо можна отримати опік, – попередила Зої та пішла у бік кафе.

– Воу, бро, яка ж вона гаряча ціпонька, – мовив хтось з хлопців, а Богдан ледь стримувався, аби не влетіти у той натовп хлопців на повній швидкості.

– Агов! Вистачить пускати слину, – мовив Люк, регочучи. – Зої не такого поля ягідка.

– Твого? – запитав хтось.

– Мого. Я б із радістю зірвав цю солодку полуничку та увіп’явся у її солоденький ротик. Хоча, хто мені не дає? – самовпевнено мовив Люк.

– Так Зої й не дає, – зареготав хтось.

– Це питання часу, – відповів Люк та усі пішли до столиків, щоб дивитись на виступ Зої, яка вже встигла переодягнутися та вийти на пристань.