Розділ 1.1 До зустрічі

Розділ 1.1 До зустрічі

– Зої, привіт, – озвався до дівчини блондин. – У які дні у вас у залі тренування? Коли зал вільний, щоб ми могли з хлопцями потренуватися?

– Люку, ти сам прекрасно знаєш розклад. Якщо ні, відправ когось зі своїх посіпак, щоб подивились, – відповіла дівчина та пішла далі.

– Та я ж по-людськи запитав? Якщо хочеш, то можу підвезти? Куди тобі треба? – не здавався блондин, але голос видавав роззлюченість. Не звик капітан команди університету з регбі чути такі відповіді від дівчат.

– А я тобі по-людськи відповіла. Дякую, я сама дістануся туди, куди мені потрібно. Твої послуги таксі надто дорого коштують та вилазять боком, – відповіла руданка та, не озираючись, пішла далі.

Богдан усміхнувся. Гарно вона його відшила, нічого не скажеш.

– Воу, бро, що це було? Тобі сказали «ні»? – запитав якийсь з групи хлопців, які знову підійшли до блондина.

– Вона сьогодні просто не в гуморі, – спробував пояснити свій провал хлопець.

– А вона гаряча кралечка, хоч і гостра на язик, – мовив хтось з хлопців.

– Нічого, ще жодна дівчина не дозволяла собі відмовити мені, – самовпевнено мовив Люк.

– Думаю, що Зої буде першою, – відповів Кріс та зареготав.

– Не мели дурниць! Побачите, вона прийде на мій день народження. Ще й танцювати буде! – зі злістю мовив Люк.

До хлопців підійшла зграйка дівчат, які з обожнюванням дивилися на Люка.

Богдана зацікавила руданка, він вирішив дізнатися про неї більше.

Дівчина йшла пішки, і Богдан скерував свою автівку за нею. Руданка не звертала уваги на машину, яка слідувала за нею, бо вела жваву розмову по телефону.

– Що знову? – емоційно запитала Зої. – Майку, ти знущаєшся? Це вже вкотре? Ти розумієш, що тебе можуть вигнати зі школи?! Так, я розумію, мій хороший, але інколи необхідно думати головою, а не руки розпускати. Словом можна вдарити набагато болючіше, ніж рукою. Добре, приклади лід та закінчи свій проєкт. Погодуй, будь ласка, Дерека. Все є у холодильнику. Я вранці приготувала. Необхідно просто розігріти у мікрохвильовці. Цілую. Буду ввечері, тоді й поговоримо.

Дівчина завершила розмову та поглянула на свій телефон. Руданка знайшла серед контактів якийсь номер та натиснула на кнопку виклику.

– Привіт, Патріку, це Зої. Ти казав, що є замовлення на сьогодні? – без особливого ентузіазму мовила дівчина. – Так, я згодна. Кажи адресу, я записую. Угу, пляж «Рив’єра» о двадцятій. Ти привезеш та підготуєш усе? Дякую. Ти ж попередив про мої правила? Так, дякую. До зустрічі.

Богдан почув кожне слово дівчини, бо говорила вона досить гучно.

– Значить, пляж «Рив’єра» о двадцятій. Що ж, до зустрічі, Зої, – сам до себе мовив Богдан.