11

Денис дивився з цікавістю. Не так, щоб сильною, але ось це, трішки нахилив голову вбік, примружився, наче прицінювався і посмішка відсторонена, ось це Аліна знала дуже добре. Йому цікаво. Але не сильно. В будь-який момент щось може його відволікти і про те, що зацікавило, згадає не скоро.

— Бовдур твій Денис, — бурчала Шепп, котра всадовила Аліну поруч з собою за прозорою стіночкою. Підслухати там було неможливо, та підглядування сумнівне, враховуючи, що їх теж видно і про них знають, але хоч щось. — Розумний, але такий бовдур. Знаєш, що в нього інтерв’ю брали? Коли випливло, що всім відомий Гірт Лері вкрав колись купу ембріонів з банку, і що принаймні частина з них перетворилась спочатку в дітей, а потім і в дорослих бовдурів. От тоді його знайшли і змогли розпитати, про «чи стане він, такий весь геніальний і успішний шукати своїх батьків, чи прагне отримати сім’ю». А цей, успішний, щоб його, візьми і ляпни, що сім’я в нього є і іншої йому не треба.

Аліна кивнула. Вона частину тої безумної сім’ї навіть бачила. Досить дружну частину. А іще є десь частина недружна, як той адвокат, з котрим він в історію втрапив і іще один брат, про котрого Аліна взагалі нічого не зрозуміла. І сестра є, котра жодного з них не пам’ятає через травму при аварійному викиданні з віртуального середовища з прискореним часом, що б воно не означало.

І так, скільки б Денис не казав, що це його брат Крістоф клей, бо саме йому та сім’я насправді потрібна, їх би він ні за що не кинув. Це Аліна теж розуміла.

— Але це ж не означає, що він не став би знайомитися з біологічними батьками, — сказала, трішки подумавши. — Йому принаймні цікаво. А сподіватися, що дорослий чоловік, котрий їх вперше бачить, радісно кинеться на шию…

— Не поспішай з висновками. Це недобре, — знову забурчала Олена. — Завжди спочатку вислухай до кінця.

Аліна кивнула.

— От те інтерв’ю побачила Лідія. Вона шукала відомості про цей несподіваний подаруночок долі. А то подарунки різні бувають. І в те, що дорослий чоловік кинеться ридати в її обіймах, вона, звісно, не вірила. Тому спочатку вирішила пошукати, отримати якесь враження, їй же цікаво було. Не посміхайся, ти не уявляєш, наскільки вони в різних ледь помітних дрібницях мають бути схожі, щоб мені це в очі кинулось. І жодного ж разу один одного не бачили. Він іще й рудий, як один з її дядьків. Але ось ці рухи головою, як очі примружує, футболки ці його провокативні, в неї подібні були в молодості. Та я навіть не знаю що, але я раптом зрозуміла, що зовсім не схожий на Лідію хлопець насправді на неї дуже схожий.

— Вони схожі, — не погодилась Аліна.

Шепп зітхнула.

— Ти не так дивишся. Чи навпаки — так? В цілому, якщо придивитися і розкласти на складові, не схожі. Починаючи від кольору волосся і закінчуючи формою носа. Але тут вилазять дрібниці і картина міняється. Така от дивина. Так, про що я?

— Про інтерв’ю, — нагадала Аліна.

— Дійсно. Лідія подивилась і вирішила не нав’язуватися. Не хоче хлопець знайомитися, так що ж тепер? У нього все добре, виріс великий, здоровий, розумний. Чого ще бажати? Тому вона просто продовжила спостерігати за ним через мережу.

— Але зараз вона тут, — сказала Аліна і кинула погляд на трійцю за склом.

— Я її змусила приїхати. Шантажем.

Денис вже посміхався. Нахабно і трохи зверхньо, але чомусь не дратівливо. І як воно в нього виходить? Жінка щось розповідала, нахилившись над столом. І пальцем ще щось на ньому малювала, схоже. Чоловік відкинувся на спинку стільця і з поблажливістю спостерігав. І чомусь Аліна здавалося, що вони порозуміються. Мабуть просто через те, що жоден не стане нав’язувати своє, бо ж знає, як краще.

Не те, що в неї.

Мама на цей раз перевершила саму себе. Лідію вона впізнала, спочатку витріщалась, а потім стала робити вигляд, що не помічає. Бо якщо Томаш, її чоловік, був зовсім не цікавим мамі архітектором, то Лідія — ходяча причина для заздрості і роздратування, перемішаного ледь не з поклонінням. Саме на цю жінку Аліна мала б рівнятися. Бо та теж в дитинстві не виявляла особливих талантів, а потім взяла себе в руки і ще в далекій юності з-під материнського носа висмикнула грант. Звідки мама знала про те, що не виявляла талантів? Так вона цікавилась. І виявила, що там в підлітковому віці навіть підпал якихось нелегальних танців за гроші був, а різнокольорове волосся, дикий макіяж, вживлені в руку браслети і інші прояви буйного характера, то дурня не варта уваги. В те, що подібна дівчина могла ще й добре вчитися, мама не вірила. Так що, потім взялась за голову і як злетіла до небожителів — орбіталка, то дітище групи в котрій вона спочатку була стажисткою, а потім одним з тягачів.

І десь між двома цими станами Лідія познайомилась з Томашем. І заморозила ембріони бо в обох на той момент була робота пов’язана з можливістю несприятливих для народження дітей змін в організмі.

— О, — зрозуміла Аліна одну цікаву річ. — Це ж скільки років вони разом?

— Майже тридцять, якщо враховувати початкові випадкові зустрічі, котрі вони один одному підлаштовували. Так цікаво було за ними спостерігати.

— Ага, — Аліна кинула погляд на Дениса, — цікаво.

— Це навряд успадковується, — знову повернулася до бурчання Шепп. — Бо для стосунків потрібні двоє.

Аліна кивнула.

Хоча з іншого боку, її батьки теж дуже довго разом, а маму витримати важко навіть звичним до неї людям.

Радувало одне. Денис миттєво з безробітного незрозуміло чого перетворився на перспективного юнака. І його батьки більше не будуть приводом для спроб врятувати дурну дитину від невідповідного чоловіка, навіть якщо Денис з ними більше ні разу не зустрінеться.

— Моя мама така снобка. Батько трішки менше. А бабуся по батькові до сих пір крутить романи і ні разу не була заміжня.

— А по  матері?

— Професорка старшої технічної міжпрофільної школи. Я її в дитинстві реально боялась. Здається, ця моя бабуся взагалі не розуміє, що таке діти… ой, не дай боже мої власні діти щось таке успадкують.