10

Аліна, збираючись на роботу, не очікувала нічого поганого. І на стук в двері не звернула жодної уваги.

Хто там взагалі може стукати?

Денис сидів в вірт-окулярах, шукав чи роботу, чи квартиру, чи якихось чергових знайомих, про котрих випадково забув, пив каву і стукати точно не міг. З сусідами Аліна навіть знайома не була. А знайомі з роботи сюди б точно не прийшли. Так що або помилились, або бажають настрій зіпсувати і знайшли для цього причину.

Стукати не перестали. Наполегливо так. Аліна навіть похвалила себе, що поставила саме таку систему оповіщення. А то голосові і дивні трелі ігнорувати складніше.

— Піти відчинити? — спитав Денис, зсунувши окуляри на лоба і з цікавістю подивившись на Аліну. Сукня в горох для нього явно була в новинку, особливо така, гарно приталена і з глибокими складками на спідниці.

— Та сама зараз.

— Ти на ляльку схожа. На ляльку-принцесу, — сказав Денис, коли вона пішла до дверей, а він пішов слідом.

— Думаєш мене вкрадуть? — зацікавилась.

— Я б спробував. Але ж в тебе шокер.

— Котрий ти мені подарував.

— Ага, поспішив трішки, — серйозно кивнув Денис.

Аліна голосно хмикнула і з посмішкою відчинила двері.

І виявила там одразу дві неприємності. Знайомі з дитинства. Постійно нею незадоволені, бо вони краще знають і бажають їй добра.

— Мама, тато? — здивувалась дівчина, впіймавши себе на думці, що зовсім не рада їх бачити. Так же добре все йшло.

Тато обійняв. Мама здивовано дивилася на Дениса. А він в черговій футболці. Причому не з жабою, а з феєю, котра факи роздає обома руками одразу.

— Щось сталося? — спитала Аліна, з зусиллям задавивши бажання почати вибачатися, не розуміючи, що зробила не так. Бо на цей раз вона зробила все так. Саме те, що хотіла. І вона вже не дитина. — Мені на роботу потрібно.

— Ти не рада нас бачити? — спитала мама.

— Ні, але мені дійсно…

— Я повезу, а ви поговоріть по дорозі, — запропонував Денис і посміхнувся. — І щось вирішите.

Хто і що має вирішувати, Аліна не дуже зрозуміла. Але за пропозицію ухопилася обома руками. Швиденько ляпнула «мама Ольга, папа Ігор, це Денис, мій хлопець» і помчала надвір, бо потрібен був час, щоб заспокоїтись і зібратися з думками.

На півшляху до ліфта Аліна раптом зрозуміла, що причин боятися реакції батьків дійсно нема. Бо, по-перше, вона дійсно доросла і яка б там не була реакція, за своє життя відповідає сама. А по-друге, Денис чудовий хлопець і якщо їх щось не влаштує, то це їх проблеми.

В машину вона сідала вже спокійно і саме там у Аліни з’явилося цікаве питання.

— Звідки ви дізналися де я живу? Я ж не давала точну адресу.

Аліна повернулась назад і встигла побачити, як батьки перезирнулись. Батько ледь помітно посміхнувся. Мама незадоволено хмикнула.

— Нам написали, — сказала мама. — Про твої дивні відносини на роботі, і про те, що ти ще й якогось безробітного підібрала. Теж дивного.

— Мама, цей безробітний має контракти з державою, — буркнула Аліна. — Що ви постійно слухаєте різних? І я його не підбирала. Це що ж за ідіотка листи розсилає? Хоч підписаний?

— З тимчасової пошти, — признався батько.

— Відслідити? — спитав Денис.

— Та ну їх, ще час витрачати, — відмовилась Аліна. Їй на диво було навіть не цікаво, хто саме постарався, а кандидатів було море. — І на що розраховували? Що я розплачусь від образи і побіжу далеко в ліс?

— Не перебільшуй, — звично буркнула мама. — І я вимагаю пояснень. Чому люди вважають, що моя недолуга дочка зв’язалась з недостойним чоловіком… а на вигляд він не надто достойний, і…

— Мені начхати що там собі думають якісь люди, — перебила Аліна.

— От хто його батьки?

— Оце інтуїція, прямо з першої спроби в точку, — досить життєрадісно сказав Денис. — Так і не поцікавився, хоча їх мабуть, уже знайшли. А раз не прийшли, то і я їм не цікавий. Але ви не непокойтесь, вони точно дуже розумні і дуже помітні люди. В інших він дітей не крав.

Хто «він» Денис пояснювати не став. Але мамі і того вистачило. Вона розчервонілась, розлючено подивилась на батька, буркнувши, що це він винен. Подарувала Денису такий погляд, що він мав упасти замертво, але від нього той погляд відскочив, як резиновий м’ячик від стіни. Ще й посміхнувся, привабливо так.

— Мамо, перестань, — попросила Аліна.

І на що розраховувала?

— Перестати? Я все життя намагалась виростити тебе розумною, здатною обирати правильних людей, правильних друзів, правильних чоловіків…

— Мамо!

— І що я бачу? Працює на якусь сумнівну компанію, котра не приносить жодної користі. Обрала якогось рудого…

— Блазня, — підказала Аліна ввічливо. Бо говорити, що після того чудового виховання їй знадобились психологи було марно. Бо там які завгодно причини, окрім виховання мають бути, і все тут.

— Мількорн розробляли дизайни для дитячих адаптивних центрів, за власні кошти, причому, — додав Денис. — Так що користь є.

Мама явно збилась з думки. Блазень і адаптивні центри стояли надто далеко один від одного.

Батько загадково мовчав і, схоже, не мав нічого проти Дениса. Ну, Аліна на це сподівалася. А мама збиралася з думками, збиралася, а потім вони приїхали. І Аліна з великою радістю вискочила з машини, вирішивши відкласти продовження цікавої розмови на більш пізній час.

Батько подав руку мамі, на що вона велично фиркнула. Денис теж вийшов. Мама відкрила рота, мабуть зібравшись з думками і вирішивши припечатати чимось правильним недолугу дочку перед тим, як піде. Але нічого сказати не встигла.

— А ось і вони, — прозвучав голос Олени Шепп. — Яке чудове співпадіння.

Аліна подивилася в її бік. Здивувалася, що Ользі раптом захотілося постояти біля бокового входу для робітників, до котрого і вони приїхали. А потім помітила іще одну пару. Причому в першу чергу жінку, котра дивилася з такою недовірою, мов її світ в один неприємний момент перевернувся і тепер стоїть на голові.