8

Якась малознайома дівчина убивала Аліну поглядом.

Кітті, по її словах, зображала викинутий на берег оселедець, валяючись на столі лапами догори і навіть зрідка по котячому похропуючи.

А навпроти сидів Руслан і з усіх сил заважав своєю присутністю приступити до роботи. Бо спробуй тут зосередься на тенденціях, коли навпроти ображений прекрасний принц, от правильно його Денис обізвав. І навіть те, що знаходяться вони в спільному просторі з іншими людьми його ні краплі не бентежить. І що тих людей ось ця картина точно дратує. Особливу ту дівчину. Аж стукнути чимось захотілось.

— Добре, — сказала Аліна, згорувши три екрана, де намагалася щось порівнювати, не розуміючи, що саме. — Кажи.

— Чому він? — спитав Руслан. — Я намагаюся розібратися і не розумію. Чому він? Такій витонченій дівчині подібний хлопець не підходить. У вас інтереси різні. От куди він тебе потягнув?

— В розважальний центр. Я там на стінку намагалася залізти і в такій здоровенній кулі падала. Було весело.

Вираз обличчя у Руслана став цікавий. Як у тієї пані на картині, котрі мишу в мішку з якимось зерном побачила.

— Куди? — перепитав з недовірою. — Ох, а я б в ресторан повів, з гарно музикою, цікавими стравами… на березі океану, там де ті стіни з білої тканини, забув, як воно називалося. Скрипаль там геніальний.

— А потім? — спитала Аліна.

Руслан подивився з нерозумінням.

— Повів в ресторан. А наступного разу?

Нерозуміння в погляді Руслана стало більше.

— Давай вгадаю, — не стала його мучити Аліна. — Потім був би іще один ресторан, якась пафосна вечірка, ще ресторан з диво-стравами, котрі в цьому сезоні кожен має спробувати, черговий вечір когось за щось, ресторан, бо там вже майже всі побували і соромно не побувати, курорт, куди пускають тільки обраних, вечірка на яхті, як в тих серіалах про багатих і нещасних, ресторан, бо якась краля гарно сфотографувала спеціально виведені для цього ресторану гриби. Продовжувати?

— Жінки ж таке люблять, — з сумнівом сказав Руслан.

— Таке люблять жінки, котрі те люблять. Ось зараз стану в гарну позу і заявлю, що чоловіки ж люблять годувати комарів в камишах з вудками. Вони ще такі смішні комбенізони надівають, з резини. Я бачила цікаву передачу про них.

Кітті тихо фиркнула і дригнула правою задньою лапою.

— Кілька разів можна спробувати, — з сумнівом сказав Руслан, котрий ту вудку в очі не бачив мабуть і не уявляв яка на дотик жива риба.

— Кілька разів. Так ось, з Денисом я ходила в ресторани, а один вкрай модний, з чергою в дві неділі. І знаєш, в цілому ресторан і є ресторан, а я недостатньо люблю їжу, щоб вишукувати незвичні нотки смаку в смаженому кабачку.

Руслан відкрив рот, мабуть згадав, що кожна порядна дівчина має прагнути вишуканої їжі і чим вишуканіше, ти краще. Але не ризикнув, про вудки згадав.

— Я б впізнав тебе краще… — сказав з сумнівом, подивився на Кітті, хмикнув чомусь.

— Це б не допомогло, — впевнено сказала Аліна. — Бо мені б довелося постійно говорити, чого я хочу, а я сама не знаю чого. Та й продумувати для самої себе сюрпризи, то таке. О, до речі, перше наше побачення було на концерті дуже гучного гурту, я таку музику до того навіть не слухала, бо порядні дівчата і все таке… батьки, та більшість родичів мені постійно про цих порядних торочать. А тут он те, все миготить, кричить, рухається, якісь незрозумілі напої в руки сують, Денис намагається щось пояснювати і відчуття, що я частина якогось дивного живого організму, в котрого кожен нерв разом з музикою вібрує. Та я там ледь не оглухла, а потім зрозуміла, що мені потрібно було те відчути, різко махати руками, ні про що не думати і не намагатися себе контролювати. Бо неможливо змусити себе поводитись правильно, коли поняття не маєш, як тут правильно. І це було чудове побачення. Розумієш? Та до біса, це було перше моє побачення, на котрому я не думала чи правильно сиджу, чи гарно падає світло, чи не надто яскрава, відкрита, закрита сукня, чи цікаво чоловіку те, що я розповідаю. Я просто жила і мені сподобалось. А Денис ж тоді нічогісінько про мене не знав. Просто розгублена дівчина-новачок, котра ще й туфлі примудрилася на столі свого куратора залишити через паніку і ледь не накрутила собі новий панічний виток. І вирішив, що мені потрібно покричати, а різ я не можу, то нехай хтось інший за мене покричить. Якось так.

Руслан кивнув, хоча навряд сильно зрозумів, що вона намагалась до нього донести.

— А я тебе побачив коло річки, ти там якогось дурня в воду штовхнула, — признався.

— О, — видихнула Аліна. — Тоді я знаю, чому я тобі несподівано сподобалась і ти вирішив прикласти зусилля.

— Чому? — зацікавився чоловік.

— Спитай у Олени, чому їй твоя диво школа не подобається, за що вона ту школу не любить. Вона скаже те саме мабуть. Бо в тій школі людей вчать бути відповідними, ідеальною картинкою, на котру приємно дивитись іншим, з котрою приємно мати справу. Мати справу з чимось зрозумілим завжди приємно. Але десь під от цим чудовим образом прекрасного принца ти не такий. Може ти взагалі без тієї школи зараз валявся на піску на якомусь острові і їв креветок, котрих сам впіймав, чи зв’язався з бандою тих гонщиків, котрих постійно поліція намагається впіймати, чи ще щось. Але ти такого собі дозволити не можеш. А я зараз вже можу. І тому тобі така цікава. Всього лише.

Руслан подивився на неї з сумнівом, потім трішки подивився на стелю, подякував за розмову і пішов собі.

— Ти його зламала, — досить життєрадісно прошепотіла Кітті.

Аліна фиркнула і розвернула екрани. Бо ламати прекрасних принців звісно цікаво, але ж завдання від Шепп ніхто не відміняв.