6

Розважальний центр називався «Блискітка». І більш дивнішої назви Аліні досі не траплялося.

Як його знайшов Денис, вона не уявляла. Бо щоб запідозрити в чорній коробці, розмальованій фантастичними космічними пейзажами, розважальний центр, це потрібно було постаратися і мати дуже розвинену фантазію. Та й знаходилась ця коробка не в самому очевидному місці. А Кітті сказала, що реклами мінімум. Так що, скоріш за все Денису розказав про це місце хтось знайомий.

Розваги центр пропонував різноманітні, причому, тільки для дорослих. Дітей взагалі видно не було. Так що Аліна з великою радістю спробувала забратися на альпіністську стіну, але й до середини не долізла. Поскакала з Денисом на батуті, відчуваючи себе маленькою дівчинкою. Позмагалася з незнайомими дівчатами в кого з них найогидніший спів. І навіть намалювала картину, розбивши об холст зв’язку кульок з фарбою, вийшло навіть гарно, хоча Кітті чомусь хихикати почала.

Востаннє Аліна так ще зі шкільними подругами тинялася від боксерської груші, до ставка з гарними рибами, котрих не можна було годувати, хоч вони й дивилися з-під води голодними очима, від лотереї на чоловіка мрії, до ненадійної на вигляд рогатки, котра вистрілювала людину на величезний надувний батут. І тоді було дуже-дуже весело. А потім вона виросла. А дорослі дівчата мають бути серйозними, носити підбори, маленькі сумочки і перебирати серйозними чоловіками.

— Про що думаєш? — спитав Денис, коли вони сиділи за столиком між великою пальмою в горщику і богатоповерховим будиночком для котів.

У Аліни на колінах лежав чорний кіт і активно муркотів. Великий, м’який, мордатий і лінивий. Але така милота чорненька. На столі, на підігріваючих кружечках, стояли чашки з кавою. І взагалі, було добре-добре, бо крісла дуже зручні, втома приємна, а чоловік навпроти вміє радіти життю, а не міряти його лінійкою, щоб ніщо не вибивалося з ідеальної картини.

— Про що? — перепитала вона. — Хм… знаєш, здається дівчат хтось обманює?

— Всіх дівчат?

— Всіх. Їм кажуть — вибирай серйозного хлопця. Щоб відразу було видно — цей правильний і надійний.

— Ну, сенс в цьому є.

— Ага, поки не стикаєшся з реальністю і не бачиш всього того різноманіття, котре ховається за образом серйозного хлопця. А ти взагалі не серйозний. І не надійний. Але…

— Я надійний, — заперечив Денис і мило посміхнувся.

— Ой, — махнула на нього рукою Аліна. — Ти не надійний. Ти не відповідаєш чужим уявленням. Та ти навіть не знаєш який саме букет найпопулярніший в останній місяць.

— А є рейтинг?

— Неофіційний, але дівчата, котрі полюють на серйозних чоловіків, про нього знають.

— Це ж треба так комусь життя спрощувати, — пробурмотів Денис. — А раптом в дівчини алергія? Я їй букет, а вона в сльози, шмарклі…

Аліна уявила і фиркнула.

— Ризик перших побачень. Так, ти мене збив. Про що це я?

— Про серйозних чоловіків, — підказав Денис. — Там, до речі, один такий стояв, намагався мене поглядом вбити, але так і не ризикнув врізати по пиці, хоча дуже хотів.

— Руслан, мабуть. Але він тільки на вигляд надійний і серйозний. Він онук моєї Олени. І він бовдур, хоча це відразу не помітно. Не збивай мене. Так ось, я, як розумна доросла жінка не повинна була звертати уваги на тебе, бо ти навіть на вигляд ніякий не принц, ти блазень і тобі це подобається…

— Ой, не знаєш ти казок. Принцеси постійно в блазнів закохуються.

— Що це за казки такі?

— Хороші казки. Еротичні.

— Фу, бути таким. — І Аліна гордо задерла носа. Трішки так посиділа, погладила кота, скосила очі і побачила, що Деним посміхається. — Мені тебе прибити хочеться, знаєш? Я тільки заспокоїлась… і я нікуди звідси не поїду, в мене учнівство.

— А я звільнився.

— А?

— Та набридли вони мені. Я, коли наймався, відразу попередив, що в мене контракт і іспити, я можу в будь-який момент зникнути на деякий час. А вони мені претензії.

— Вони?

— Та бовдур один. Новенький. Не важливо. Так що зараз я можу працювати звідки завгодно.

— Впевнений?

— Звичайно. Тут навкруги моєї Попелюшки якісь підозрілі прекрасні принци крутяться. Стерегти буду.

— Ну тебе. А потім ти знову зникнеш.

— Я постараюсь не зникати. Знала б ти, як мені не хотілося в чергову дурню влазити. Але сім’я, то святе, навіть якщо це Ян з його підлітками-безхатьками. Придурок з відчуттям провини. Він, до речі, на даний момент найнадійніша людина з усіх, що мені траплялися. Але по ньому не скажеш. В ньому взагалі якогось бандюка підозрюють в першу чергу.

— Це той, що юрист?

— Ага. Треба тебе з ним познайомити. Думаю, він спочатку тебе налякає, а потім сподобається. Саме надійністю. Він завжди так на жінок діє.

— А раптом він мені сподобається більше, ніж ти?

— Сподобається. Але інакше. Всі ми різні, тому різні люди нам подобаються по різному. Це не подобаються завжди однаково

Аліна хмикнула на цю філософію і потягнулась до чашечки з кавою. Її думки дивним чином розділились на два потоки. В одному вона згадувала повз що вони сьогодні пройшли і чи не варто туди повернутися і спробувати, що воно таке? Он там, де в тому здоровенному пузирі бігаєш. Це ж, напевно, дуже весело.

А другий потік несподівано приніс купу серйозних думок. Про те, що буде. Чи не буде. І що розваги добре і зараз вона як ніколи розуміла, що живеш завжди в теперішньому. Але…

— Денис.

— У? — хлопець якраз намагався приманити гарного полосатого кота.

— Денис, ти погодишся познайомитись з моїми батьками? Тільки ти їм точно не сподобаєшся. От ніскілечки.

— Погоджусь, — кивнув. — А коли?

— Не зараз. Зараз ти мені все-таки розповіси, що ж точно в тебе там сталося. Бо ці твої зниклі діти і інші пригоди… якби я тебе не знала, я б подумала, що ти вигадуєш. — Аліна замовкла, почухала коту підборіддя і зробила висновок: — Так, зовсім-зовсім не сподобаєшся. Але що ж тепер, зображати серіальну дивачку і тягнути на бабусин ювілей стороннього чоловіка, лиш би зовнішній вигляд відповідав їх очікуванням?