4

В тому, що Олена Шепп чудова жінка і взагалі — справжня хрещена фея з казки, хоч і достатньо сувора — Аліна остаточно переконалася саме в той день. Виявилося, це вона провела Дениса на територію Мількорна. Зустріла його в ресторанчику навпроти «Дім-Мількорн». Аліна той ресторанчик знала. Вона там теж час від часу їла, бо недалеко і смачно. І прекрасно вписувалась в звичну компанію відвідувачів.

А ось Денис виділявся. Причому, як він це вміє, одночасно не викликаючи питань — а що ось це взагалі тут забуло? І Олена подумала, що це і є той випадково знайдений кимось з шукачів обличь цікавий персонаж. Котрий чи простірник, чи карх-вбудовувач. А так, як Денис цікавий сам по собі та ще й здався Олені на когось схожим, вона до нього й підійшла спитати, чи не призначеної живої співбесіди він тут очікує. Хотіла порадіти, що хоч хтось з творчих людей приходить дуже зарання.

А виявилось, хлопець тут ловить дівчину. Ні-ні, не в сенсі, ловить, засовує в мішок і викрадає. Просто вона образилась і сховалась, а він нарешті її знайшов.

Денис взагалі уміє переконувати людей. І дівчину по описанню Олена впізнала, хоч він і не називав імені. А іще їй сподобалось, як він ту дівчину описував і що про неї говорив. Так що, врешті, Шепп вирішила зробити добре діло, але не забула про всяк випадок активувати на «тривожність» охоронну систему поверху. Бо по Денису було видно, що він майстер їздити по жіночих, і не тільки, вухах і, мабуть, здатен переконувати людей.

А потім вона сіла в засаді і з величезним задоволенням спостерігала — про це Аліні потім одна з секретарів розповіла, котра враз стала привітнішою, як тільки виявилося, що якийсь рудий блазень Аліні миліший за розчудового і розпрекрасного Руслана. І за тим, як придурковато посміхалася Аліна з задоволенням спостерігала. І як невдоволення з невпевненістю боролися на обличчі Руслана. І як поступово стягувалися люди дивитися на безкоштовний цирк, старанно роблячи вигляд, що вони просто повз проходили і не змогли пройти.

Розважилась поважна пані, чого вже там?

— Ти сяєш, — сказала Шепп, коли Аліна повернулася з перерви на каву, на котрій розпитала Дена про його дивні пригоди і пообіцяла придушити, якщо він іще раз посміє ось так зникнути, а потім так довго шукати.

Міг врешті у Кітті спитати.

Хоча, ні, не міг, тут же признала Аліна. Бо яка ж це подруга, коли по першому ж запросу видає її місцезнаходження чоловіку, на котрого вона образилась? Особливо враховуючи, що саме цей чоловік ту подругу створив і подарував. Це був би такий привід для образи, що куди тому зникненню.

Угу, подарувати, щоб була змога легко знаходити — що взагалі може бути гірше? Угу, а може ще й розпитувати. Чи щоденні доповіді отримувати.

Ну, «чудові» ж стосунки, правда?

— Сяєш так, наче якийсь конкурс на розвиток власного проекту виграла. Хороший хлопець?

Аліна на мить задумалась і призналась:

— Та не дуже.

— Хм?

— Але й не поганий. Просто він… ну, Денис.

Аліна іще й рукою помахала, намагаючись пояснити те, що сама не розуміла.

Ще зовсім малою і не дуже розумною вона мріяла зустріти свого принца. А хто ж не мріє? Він би вирішив всі проблеми, робив все тільки для неї, захищав, обожнював, був завжди такий, як вона хоче… ну, ідеальний секс-кіборг з лайтових любовних романів, котрий потім виявляється справжнім, дуже-дуже закоханим в героїню чоловіком.

Що не так з тими кіборгами Аліна зрозуміла не відразу. А потім як уявила чоловіка, котрий постійно з собачим очікуванням заглядає в очі, повсюду за нею таскається, робить тільки те, до чого в неї не може бути навіть тіні претензій і аж жарко стало. Не від незворотньої пристрасті, в котру постійно падали героїні тих романів. А від відчуття, що її обгортають шарами іскристої, м’якої, пухнастої невідомої гидоти. Вона дуже приємно і солодко пахне, але надто насичено. В неї дуже приємний смак, але їсти можна тільки її, бо ні до чого іншого не дотягнешся. Вона не дає ні вдаритися, ні подивитися на щось неприємне, ні… В якусь амебу перетворює, котрій нічого не потрібно, бо все є, причому піднесене до рота.

І ніхто не врятує. Бо ніхто не розуміє, що рятувати потрібно. Кошмар же ж.

А тут Денис, котрий, якби тільки захотів, запросто б зміг кого завгодно загорнути в такий кокон і не дати жодного шансу вирватись. Але йому воно не цікаве.

— Ну, Денис, — повторила Аліна і посміхнулась. — А кого він вам нагадав?

— Поняття не маю. Згадаю, скажу. А зараз до роботи, бо скоро мій онук щось собі врешті надумає і прийде відволікати чи мене, чи тебе.

— Ой, — зрозуміла глибину проблеми Аліна. Вона, звичайно, нічогісінько йому не обіцяла, але чоловіки іноді як намріють собі подальший розвиток подій. Ну, чи напланують.

І жінки вміють робити точно так же, а потім так же ображатись, що не співпало.

— Ось тобі й «ой».

— І що ж тепер робити? — спитала Аліна перш, ніж зрозуміла як по дурному звучить це питання.

— А що хочеш. Ви всі надто дорослі, щоб я в ваші справи лізла.

І Аліна тихо фиркнула, а Кітті її в цій справі підтримала.

Думати про Руслана зовсім не хотілося. Тут і так було про що подумати є. У неї ж робота, учнівство, а в думках і так засів Денис, котрий пообіцяв до вечора знайти щось дуже цікаве і неодмінно з котами. А то ж який вечір, та без котів? Аліна його навіть стукнула. Знущається ж.