3

Аліна чесно подумала про те, чого б хотіла від Руслана. Так і не змогла придумати. Бо по всьому виходило, що він, звісно, чоловік мрії, але нажаль та мрія була не її.

А змусити когось заради себе коханої змінюватись, стверджуючи, що йому ж так буде краще, мабуть вона недостатньо самовпевнена.

Але експеримент з чесною розповіддю про те, щоб йому сказати, чого від нього очікують і подивитись, що буде, Аліні провести хотілося. Тому вона й виходила слідом за Оленою з кабінету, роздивляючись всіх, хто на очі трапиться. Приміряла на роль тієї сміливої дівчини, котра Руслану скаже потрібні слова.

Аж поки не спіткнулася поглядом об знайому фігуру, котрої тут бути не могло.

— Ден? — недовірливо видихнула Аліна. Першим поривом було з вереском кинутися йому на шию, але вона залишилася на місці і просто недовірливо і радісно на нього дивилася. Ловила себе на цьому, але нічого зробити не могла зі своєю реакцією на нього. Та й не дуже хотіла, якщо чесно.

Стоїть собі, стіну спиною підпирає, щоб не впала, не інакше. Небритий. В якихось замизганих на вигляд джинсах і чорній футболці, навіть без жаби. Але чомусь нема відчуття його чужерідності в цьому офісі.

— Привіт, — сказав він і посміхнувся. — Я тебе знайшов, Попелюшка.

— Знайшов? — навіщось перепитала Аліна.

А навкруги витріщались колеги, але їй не було жодного діла до їх думок і почуттів. Ось і вся різниця в її відношенні між цим рудим блазнем і справжнім принцом Мількорна. Жодних додаткових питань і роздумів про те, а чого ж від нього треба.

— А, довга історія, — сказав Денис трішки нахиливши голову. — Спочатку я вліз в наркоторговлю з підлітками. Ну, насправді звичне діло, але там масштаб і ті підлітки загадково зникати почали, а в Яна… це мій найстарший брат…

— Юрист, котрий, — згадала Аліна загадкові пояснення білявого хлопчини.

— Да. Хороший юрист. Але з підлітками він волонтерить. І в нього підопічна пропала, а та дівчина добровільно б ні в що подібне більше не полізла і він попросив допомоги.

— Незаконної, — сказала Аліна.

— Не те, щоб зовсім, але питання до нас потім були. І втягувати в те близьких людей… — Він загадково помахав рукою.

— Ти міг розповісти! — згадала Аліна свою основну претензію.

— Та тобі і без того проблем вистачало. І я не думав, що спочатку все так затягнеться, а потім ти зникнеш. Знаєш, в цієї компанії витягнути відомості про співробітників можна тільки в відкриту ламаючи. Ідеальне місце для переховування дівчат, котрі від колишніх хлопців-чоловіків ховаються.

Аліна фиркнула.

— А ламати я не міг, за мною слідкували все ще. Далеко я б не просунувся. Да, а потім відчепились і я спробував по відкритих прослідити, але не встиг. Той малий ідіот зник.

— Ідіот? — перепитала Аліна. Цей чоловік взагалі вміє жити без якихось підозрілих пригод?

— Племінник, хоча він про це не знає. Але тут у мене підписка про нерозголос. — Він потер скроню. — Ну, якщо без подробиць, то я тепер якоюсь мірою терорист, але мене держава люб’язно запросила розробляти одну штуку і навіть платять непогано.

— Це добре, — сказала Аліна, не уявлячи що іще можна сказати. А взагалі їй хотілося розсміятися. В нього такий винувато-розгублений вигляд. Ну, вліз кудись, з ким не буває? Ну, не думав, що надовго. Потім пропав хтось. Але ж знайщов. І пропавшого і її. — Але тепер ти тут.

— Не повіриш, Крістоф тебе в новинах побачив. В нього жінка на них ворожить. Якщо побачить Місяць, станеться щось грандіозне і неприємне. Розважається. А мої пошуки і так до цього міста доповзли. Воно один з чотирьох варіантів, — сказав Денис і звично посміхнувся. З тим харизматичним нахабством.

— І що тепер? — спитала Аліна.

— Поняття не маю, але щось придумаю. До речі, хочеш політати в справжньому супергеройському костюмі? В мене дозвіл на трьох людей. Для адаптації до різноманіття якраз сторонні потрібні, тому і дозволяють. Тільки там підписку візьмуть.

— Супергеройському костюмі? В червоних труселях і плащику? — зацікавилась Аліна.

— Ні, повністю захищена від впливів система, з ідеальною сенсорикою. І зараз випробування в горах. Там такі відчуття, коли через хмару в ущелину пірнаєш, то взагалі.

Він показав долонями плавний рух, широченно посміхнувся.

— А потім кінчиками пальців волохаті пелюстки дивних квітів чіпаєш. А вони такі м’якенькі і холодні. А ти в тому костюмі завис.

— Хочу, — видихнула Аліна, буквально відчувши ті пелюстки під власними пальцями. — Але я тебе все одно не пробачила.

— Буває, — кивнув Денис, роззирнувся. — А якщо я тобі привезу каву з тими купштеликами і сушеними апельсинами, пробачиш? — спитав.

— З котячою шерстю? — фиркнула вона.

— Кота я потримаю, щоб не ліз, поки не накриють. Купштелики попрошу блакитні. А потім через орбіталку.

— Каву через орбіталку?

— Так вона ж найсмачніша в цілому світі. Навіть з котячою шерстю.

— А може завдяки котячій шерсті?

— Добре, назбираю, чи вичешу. Спробуєш так і так для порівняння. Раптом вся магія саме в котові?

Аліна фиркнула і все-таки розсміялась. Хоча ні краплі не сумнівалась, що скажи вона «хочу» і Денис ту кляту каву привезе. Бо цьому чоловіку приємно робити подібні безумства. А не скаже, що хоче, так нав’язувати і торгуватися не буде.

Він просто чує, що йому кажуть. А це, виявляється, уже немало.