7

— Дивну знахідку знайшов колекціонер дивних знахідок для своєї колекції знахідок…

— Та щоб тебе папуги заклювали, — щиро побажав чоловік ведучій невідомо яких новин. Він був гарний і в одних штанах сидів на підлозі, притискаючись потилицею до прохолодної стіни. Вигляд в нього був трішки пом’ятий. А якщо придивитися, то можна було помітити залишки синців на руках і один доволі великий посеред грудей.

Великий сірий папуга з четвертиною морквини в лапі з цікавістю на нього подивився.

А білявка, котра намагалася пити за столом каву і щось вичитати в черговому розпорядженні улюбленого начальства, махнула рукою і веліла:

— Наступне!

Екран біля протилежної від цієї трійці стіни блимнув і на ньому з’явився великий соняшник з рожевою серцевиною.

— І вони стверджують, що кальцію буде втричі більше! Але ж людям забагато кальцію теж не можна! Як дозувати будете, га?! — заволав хтось за соняшником так пристрасно, що папуга впустив моркву і замахав крилами.

— Мені б ваші проблеми, — пробурмотів чоловік. — Порахувати зернята не можуть, довбні.

— Крістоф, не бурчи. Ну, повчиш трішки, ну, чого там складного. Наступне!

Екран знову блимнув. Клаповухий хлопець старанно намазував на плечі якусь білу гидоту і дивно посміхався. А на нього з захватом дивилася трійця гарних дівчат.

— І що не так? — спитав суворий чоловік, коли картинка змінилася на якусь студію.

На цьому той калейдоскоп не закінчився, після студії виникла іще одна студія, вся в фіолетовому декорі і пір’ї з павлінячих хвостів.

— І ось це питання розкололо суспільство! — наголосила немолода пані, гарно помахуючи віялом з того ж пір’я.

— Леслі? — подивився на білявку чоловік.

— Поганий день, судячи з новин. Нічого не зрозуміло, ніде не цікаво і всім потрібна якась дурня, — відповіла вона.

— Ага, — зітхнув чоловік, явно погоджуючись. — Коли ж це кляте знеболювальне подіє?

— Піди полежи ще трохи, — запропонувала жінка.

— Засну. Мені поки не варто. Десь через годину.

Пані з віялом розповідала якусь дичину про рекламу, котра пригнічує гідність як юних дівчат, так і не дуже гарних хлопців. Дурнів серед молоді небагато. А тут, намажтесь тим маслом з запахом кокоса і дівки очей не відведуть. Саме тому юристи щось там вирішують і петиція вже набрала половину підписів.

— Наступне, — веліла жінка.

Екран знову блимнув, картинка на ньому зарухалась, час від часу похитуючись, а невидимий ведучий з іронією розповідав, що на якомусь заході побились якісь юні, гарні і багаті. Навіть незрозуміло про одних і тих же це людей, чи про купу різних. Ніхто не бився. Життєрадісність ведучого дратувала і жінка майже веліла грузити наступний невідомий канал новин. Але тут чоловік смикнувся вперед і рявкнув:

— Стоп!

І картинка застигла. Розмита по краях. А в центрі руда дівчина з цікавістю кудись дивилася. Стояла майже обличчям до камери.

— Так ось де вона. Леслі, що це за захід? Явно якась вечірка для найвищого суспільства. І що за бовдур поряд?

— Вона?

— Дівчина, котру шукає-не шукає Ден. Там довга історія. В нього спитай. Не впевнений, що то взагалі моя справа. Вона чи обіцяла повчитися і вернутись, чи не обіцяла. Я так і не зрозумів, якщо чесно.

— Хм?

— Та не ображає він дівчат, — буркнув чоловік. — Де це вона? Хоча б місто.

— Давай я на роботі подивлюся. А краще Янку попрошу. Вона може по картинці всіх впізнати, не кажучи вже про місцезнаходження.

— А, давай, — погодився чоловік.

А вже ввечері він показував ту картинку рудому чоловіку на крихітному вбудованому екранчику літтопа, пояснював, розповідав. А той загадково посміхався і явно про щось думав. І вигляд у нього був досить натхненний.