7

Колись давно Аліна мріяла, що за нею будуть впадати купа гарних, талановитих і небідних чоловіків. Ну, звичайні такі мрії ображеної дівчинки-підлітка. Вона навіть знаменитостей на ролі цих чоловіків підбирала і уявляла, як будуть заздрити ті дурепи.

І ось на тобі, мрії ідіотки почали збуватися. Онук Олени виявився саме таким, наче довго готувався влитися в ряди тих видуманих чоловіків. Він був гарний, про що чудово знав, вдягався стильно, говорив правильно і знав на пам’ять список «набір жіночий — стандартний».

А іще він явно не хотів потрапляти під гарячу руку бабусі. Навряд боявся її. Скоріше вирішив не засмучувати.

Почалося все, як не дивно, з тістечка. Цей… місцевий принц-спадкоємець, точно знав, що у Аліни дедлайни. Що їй поїсти нема коли, бо Ольга вирішила перевірити її витривалість, не інакше. І йому вистачило розуму, щоб не запрошувати її на обід куди-небуть. Вона б точно не пішла, навіть заради найпрекраснішого блюда в світі. Краще посидіти на підвіконні коло кавоавтомата, зжувати булочку, спостерігаючи як за вікном кудись ідуть люди, не поспішаючи і, мабуть, отримуючи задоволення від сонячного дня.

Але порадувати дівчину, котру замучила його зла родичка, то ж святе. В записці, котру приніс кур’єр разом з тістечком, так і було написано — замучила зла родичка. Чия родичка, не уточнювалось. І Аліна трішки підвисла несподівано для самої себе, хоча її родичок тут точно не було.

Поки вона вирішувала цю непосильну задачу, а мізки не хотіли на неї переключатись, бо були забиті переходами кольорів, відлякуючими кутами і зонами затишку, кур’єр щасливо зник за обрієм. Викидати тістечко в вікно було б дивно. Та й повертати з кур’єром, мабуть, теж. Хоча настільки і етикеті стосунків Аліна не розбиралася, якщо чесно. Та вона, поки не почала тут працювати, навіть не підозрювала, що такий існує.

— Та ну її, ту дурню, — пробурмотіла дівчина. Поклала гарну коробочку з зображеним на ній тістечком на підвіконні і деякий час просто на неї витріщалася. Їсти їй хотілося, але ж воно, мабуть, надто солодке. На коробочці взагалі була зображена якась рожева радість цукрозалежної дитини. — Цікаво, шматки м’яса з якимось салатиком по таких коробочках розкладають? Добре, подивимось, — вирішила вона і поклала коробочку на коліна.

Виявилося, тістечка по коробочках розкладають якісь садисти.

Спочатку там був шар глянцевого паперу з зображенням тістечка. Під ним шар температурозберігаючого паперу, блискучого такого, цупкого, з язичком, за який потрібно було тягнути, щоб зірвати верх.

Відірвався язичок і далі Аліна колупала його нігтями.

Під ним білий шурхотливий папір, і Аліна стала підозрювати, що тістечко не більше наперстка. А що, дівчата ж поголовно фігуру бережуть, їм можна і рожевеньку крихту підсунути, будуть задоволені.

Під шурхотливим — охолоджуюча стрічка, намотана в три шари.

Під стрічкою картонна лакована коробочка. А вже в ній пластикова з холодним дном і підпірками для тістечка.

— І як я маю це виколупувати? Чи на нього потрібно подивитися, закрити, а потім зберігати як дорогоцінність?

Ложечки в коробочці не було. Там навіть серветки не було. І пластикова коробочка не розкладалася. Схоже, тістечко прямо в ній сформували, запечатали і вручили онуку Олени.

Аліна трішки подумала, зітхнула, навела на тістечко літтоп і з подивом дізналася, що це останній писк фуд-мод. Що тістечко називається «Полунична мрія», десь в ньому є корж просочений витонченим лікером «Оксамитові мрії», а третій шар крему, то взагалі «Небесна мрійниця».

— Ось когось попарило на мріях, — здивувалася Аліна.

Як тістечко виколупувати з коробочки написано, нажаль, не було. Мабуть на нього потрібно було подивитися, помріяти, зрозуміти, що виховані дівчата в рота оте не витрушують, зітхнути, закрити і забути. А то ж раптом смак фут-мода не сподобається, а в них репутація тих, хто подобається геть усім.

— І про що я думаю?

Аліна хмикнула, понюхала. Пахло воно полуницею, ваніллю і якимось алкоголем. Трішки подумавши, спустилась з підвіконня і заплатила за порцію кави. Автомат радісно виплюнув біорозкладний стаканчик і таку ж паличку для помішування. Для колупання в тістечку вона теж годилася.

І виявилося, що тістечко всіх тих зусиль, котрі знадобилися, щоб його скуштувати, не вартувало. Денис знаходив не такі гарні, але точно смачніші. Мабуть тому, що не вибирав наймодніше.

— Олена права, — сказала дівчина, закривши коробочку. В чому точно права, вона б не змогла сформулювати, але те, що її учениця сподобалась її ж онуку, зрозуміла б сама тупа дівчина. І він роззирнувся, схопив найяскравіше і вручив, щоб це продемонструвати. — Яскраве і пусте. І добре, мене він геть не знає. Але що я маю зрозуміти про нього по цьому тістечку? Що він в модних тенденціях розбирається краще, ніж я? От дурня іще.

— Денис краще, — промуркотіла Кітті, на мить висунувши голову з корпусу офлайн-віртуального браслета.

— Денис мене заблокував, — фиркнула дівчина. — Так, я працювати. Я там точно щось упустила.

— Але Денис краще. А ти втекла.

— Захотів би, наздогнав, — сказала Аліна. — Все, дай мені зосередитись. Бо не встигну ж. А це буде прикро. І Шепп бурчатиме.