5

Руслан ніколи не був сталкером. Та йому ніколи воно й не було потрібне. А навіщо? Він привабливий, з грошима, навіть в підлітковому віці кишенькових йому вистачало на все, в міру нахабний і харизматичний, що б воно не означало. Та жінки, коли дізнавались хто він такий, частенько самі починали його переслідувати. На що вони при цьому сподівалися, його не дуже цікавило, бо він крутив ті романи заради задоволення. І йому однаково приємно було що самому полювати на красуню, що бути впольованим. Але щоб розшукувати незнайомку в соцмережах, щось про неї виясняти, спостерігати за її життям, закидати безглуздими повідомленнями, поки не забанить. Та наколи.

Сестри дружно в його бік плювалися, чогось там не розуміли і обіцяли щось страшне і невідворотне. Навіть цинічна Поліна обіцяла, що одного разу він закохається і тоді пожалкує.

І ось раптом щось сталося. В нього ніяк не йшла з голови та руда і бойовита, котра якогось бовдура в річку зіштовхнула. Мабуть через те, що поряд з ним жінки зображали ніжних принцес на підборах, з ідеальним макіяжем, а на інших він і не дивився. А тут раптом бойовий горобчик з вогнем в очах і поставою королеви. Угу, з рюкзачком на спині і тією рожевою штуко, що на ньому бовталася.

І навіть купа справ не заважала згадувати, як вона по тих сходах майже злетіла вгору.

— Справа в купі справ, — сказав собі Руслан, добряче подумавши. Ця купа справ відсунула його від жінок. Не вважати ж жінками тридцятирічну Анжелу з виразом обличчя голодного бультер’єра і характером жіночки давно за шістдесят, котра ще й всіх чоловіків поспіль встигла зненавидіти. Вона так старанно завжди намагалася продемонструвати, що чоловіки безмозкі, що спілкуватися з неї навіть по роботі було мукою.

З інших жінок були дизайнерки, поектниці, менеджери, більшість давно і щасливо заміжніх і при дітях, а в таке він не ліз, бо в нього совість і все таке. Хоч би які красуні там не були. Меншість про нього знали достатньо, щоб не зв’язуватися, ризикуючи проблемами на роботі. Він того був не вартий на їх думку. Макс ржав, що це він не був в секретаріаті, там, мовляв, вистачає прихильниць, але щось не вірилось. Дуреп, котрі вважали, що секретар має бути гарним і крутити романи з начальством на роботу не брали. Бо і репутація і хто за цими гарними буде їх справи доробляти?

— Сходити в клуб? — спитав сам себе Руслан, ідучи по коридору. Нікуди йти не хотілося. Хотілося лягти на власному балконі під тією дурнуватою подарованою невідомо ким пальмою і відпочивати. Можливо навіть з пивом в руках. — Ще з місяць авралу точно буде, — підрахував в голові.

І тут побачив їх.

Зліва йшла його власна бабуся і щось розповідала, зверхньо так, як вона любить.

А поряд йшла руда дівчина і уважно слухала, так бабуся теж любить.

І це була та сама дівчина.

Принаймні Руслану так здалося.