3

Десь через три неділі Аліна вирішила, що так навіть краще. Так в неї є шанси вирости без впливу Дениса. А те, що вплив був, сумнівів не викликало. Був, іще й який. Те, що більш-менш зі знаком плюс, уже добре.

Але Аліна як усвідомила це, навіть злякалася трішки. Це ж якою тупою вівцею потрібно бути, щоб так запросто підпадати під вплив малознайомої людини, котра ще й про соціальні школи розповідає, про свої противоправні дії, та взагалі про все. І так, їй насправді з Денисом дуже пощастило, а могла б у таке непомітно для себе влізти.

Заспокоївши себе таким чином і вирішивши, що перш, ніж розпочинати серйозні стосунки, потрібно розібратися з собою, Аліна з головою пірнула в учнівство.

На світ рожевих поні і блискучих райдуг вона не сподівалася. І те, що жива легенда вирішила дозволити їй зображати помічницю, ні про що не говорило. Але її все-таки обманули. У Олени Шепп був не поганий характер, він був мінливий і вплинути на ті зміни могло що завгодно. Спочатку Аліна ще намагалася зрозуміти, що і як впливає, а потім зрозуміла, що цю загадку не розгадає і махнула на неї рукою. Просто вирішила не дивуватися.

А Олена, мабуть, вирішила її дивувати. Причому учнівство в її світогляді було дуже архаїчною річчю. З тих часів, коли майстри брали учнів, щоб було кому робити всю чорну роботу, платою була їжа, а в систему навчання входили побої. Правда, в сучасних реаліях платити все-таки доводилося, а побої Олена елегантно заміняла вмінням щось так сказати, що з одного боку не причепишся, а з іншого відчуваєш себе ідіоткою. У Аліни навіть закралася думка, що Шепп передумала і намагається позбавитись учениці-помічниці, змусити її звільнитися і піти шукати кращу долю. Тому вона зчепила зуби в посмішці і на подібні зауваження так старанно кліпала очима, що мабуть і вчителька невдовзі стала відчувати себе не надто розумною, бо змінила тактику. Тепер вона вимагала від Аліни відповідей на найнесподіваніші питання і просто дивилася, коли відповідей не було.

— Стара гримза, — пробурмотіла Аліна після чергового робочого дня, скинула кросівки, прочапала до дивана і просто на нього впала.

Ноги гуділи, в голові шуміло, Кітті стверджувала, що вона набігала і наїздила майже сто кілометрів, а по відчуттях цього бути не могло, бо ходила вона більше, ніж їздила. Розбиратися з творчими особистостями, котрі прагнуть внести щось своє в оплачену роботу, виявилося тим іще квестом. А тут іще образити нікого не можна, бо дійсно кращі і запросто звільняться. І ім’я легендарної гримзи на більшість не діє. Доводилося пояснювати, вмовляти і потихеньку давити.

— Вона це спеціально. Тепер у мене репутація того малого, рудого стерва, впевнена.

Кітті хихикнула, сплелась на спинці дивана, по-котячому широко позіхнула і спитала:

— А успіхи які?

Аліна перевернулась на бік і спробувала аналізувати. Це був її втішний приз — виявити, що чомусь таки навчилася і щось зрозуміла.

— Стики, — сказала. — На великих площах ті кляті стики не можна ліпити до стін, може статися збій і воно відійде від стіни сантиметрів на тридцять, а хтось захоче обпертися на стіну. Ото йому сюрприз буде. Треба ділити на менші сегменти і робити точки перетину і напливів. Саме тому колони, несподівані скульптури і інша дурня в фізичному плані — наше все. І потрібно бити ногами тих, хто намагається додати несподіваної краси через котру ці кляті стики зміщуються. Ніколи над цим не задумувалась. І спробуй ще ту скульптуру підбери. А той придурок скляне дерево розбив, казав, що випадково. У-у-у-у… я починаю розуміти чому в Шепп такий характер.

Кітті загадково фиркнула і звісила вниз віртуальний хвіст. Їй що, вона маленька елегантна форма, стиків в її структурі нема.

— А іще я б з таким задоволенням поговорила з Денисом. Він би всіх висміяв, а потім змусив мене встати і повіз дивитися на щось прекрасне і справжнє.

— Сама поїдь.

— Самій не цікаво.

— Заведи подружку.

— Та в мене все життя проблеми з подружками. А тут і не хочеться, та й не треба. Одні підлеглі Шепп і дружити з ними, це нариватися на неприємності. Мало хто не захоче хоч на якусь крапельку отримати з того зиск. Інші мої прямі конкурентки, для котрих я тупа вискочка і чиясь родичка. Та в них на обличчях написано, що вони хочуть мене на щось розвести.

— А не на роботі?

— Це ж треба вийти кудись. А мені хочеться тільки лежати.

— А ти полежи, а потім вийди, — порадила Кітті. — Час іще є, ти сьогодні рано повернулась.

— Це моя нагорода за гарно зіграну призову конячку на гонках, — пробурмотіла Аліна, трохи подумала і видихнула: — Добре, вийду. Є десь тут  парк з водою? Чи хоч щось з водою?

— В цьому місті є набережна річки з водою, — фиркнула Кітті.

— Да? — щиро зацікавилась Аліна. — Це як я пропустила? Добре, проклади маршрут і вибери гарне місце, де можна посидіти на травичці біля самої води, чи щось таке. А я поваляюся і підем дивитися на справжню красу. Бо несправжня в мене вже в таку кашу в голові перемішалася, що я скоро навчуся взагалі її не бачити. Буду кліпати очима і блеяти — тут же голі бетонні стіни.