3

Аліна стала придивлятися і помічати все більше… мабуть маніпуляцій, розрахованих, коли справа торкалася її, на невпевнену в собі дівчину, котрій конче потрібне визнання.

Хоп-хоп, рибка. Дивись який гарний блискучий гачок, а яка на ньому чудова приманка, давай, хапай, тобі ж це подобається. Саме цього ти прагнеш. Відчути себе якщо не переможницею, то хоча б справжнім талантом, котрий ось-ось як розцвіте.

— Може я перебільшую і бачу те, чого нема? — спитала себе Аліна через три дні, читаючи висновки Кітті.

На диво, ці висновуки збігалися з її. Прямо тобі ідеальна робота з одного боку. Ні тобі перепон, ні неприємних колег… а Аліна не вірила, що в Мількорні таких нема, просто їх до новачків не допускали, щоб рибки не прозріли і не зірвалися з гачків. Прямо тобі море рожевої цукрової вати, ще й з блискітками. Завдання тільки цікаві, пояснення тільки повні, єдине, зайвого відпочинку зась.

— Десь я бачила статтю, що подібні захоплюючі переробітки понижають сприйняття дійсності, а в деяких випадках ще й інтелект, — пробурмотіла Аліна, повільно збираючись на роботу. Їй раптом стало цікаво, що буде, якщо вона візьме і запізниться. Що ті дресирувальники стануть робити в такому випадку? — І от навіщо їм це потрібно? І чи хочу я працювати в подібному місці?

Питання були цікаві. Вона заглянула в календар, впевнившись, що до закінчення першої фази перевірок, чи підходять вони для Мількорна, залишилось кілька днів. Кидати все прямо зараз було нераціонально. Скаржитися на таких підозрілих і нехороших людей Дену якось ніяково. Та в нього і своїх справ повно.

— Кітті, подивись куди можна буде розіслати резюме. Бо є в мене відчуття, що мені результат перевірок Мількорна не сподобається.

Чорна кицька на мить проявилася, розвернувши вірт-екран, фиркнула і зникла.

А Аліна пішла на роботу, думаючи про те, відколи чужа заслужена похвала почала здаватися їй підозрілою.

А з іншого боку, а що Мількорн таке давав окрім похвали? Чому їх всіх взагалі вчили?

Дівчина зупинилась, подумала і зрозуміла, що нічому фактично. Фактично перевіряли на найпростіші навики. І нічим не ділилися. А стажуватися йдуть на мінімальну оплату і з дивними умовами саме для того, щоб вчитися і отримувати досвід. Це вона життєрадісна ідіотка поперлася заради рядочка в резюме. Але й тут, не факт, що інші роботодавці не знають, що новачки в Мількорні, це рибки в мильній бульбашці.

— В цьому всьому повинна бути якась логіка, — сказала собі Аліна. — Цікаво, а в мене взагалі є доступ до чогось, де я можу знайти щось для себе корисне? Наприклад, в підвалі, де ми граємось в аналітиків і намагаємося спрогнозувати попит. Хм…

Ідея була цікава.

З іншого боку, вилетіти до кінця цієї клятої фази якось не хотілося. Тоді вона взагалі нічого не отримає.

З третього, вона ж вже й так вирішила, що той рядок буде нічого не вартий.

— Все одно не розумію навіщо це все. У них що, не вистачає аналітиків і вони вирішили наловити задешево рибок?

В цю картину якось не вписувався милий будиночок, хіба що він потрібен для повного контролю.

— Якась маячня, — вирішила Аліна і прискорила крок.

Отримає чергове завдання в підвалі, подивиться, що там іще є цікавого.

— І на реакцію Неллі подивлюся. А ввечері піду на море, поїду, не дарма ж аж сюди велосипед притягнули. Буду милуватися заходом сонця, хвилями, чайками і що там ще буде. І дихати йодом, отримуючи задоволення. Ось так і буде.

Кітті схвально муркнула і далі Аліна пішла, відчуваючи, що настрій покращився. Бо море, то завжди чудово. А вигонять з Мількорна, ну, туди їм і дорога. Чомусь здавалося, що вони не захочуть псувати враження своїй рибці і той клятий рядок в резюме таки з’явиться. На Мількорн же ніхто і ніде не скаржився. А цього простіше добитися зовсім не погрозами. Простіше давати те, за чим прийшли, тоді тим новачкам самим буде невигідно псувати їм репутацію.

— Які розумні, — пробурмотіла Аліна, відкриваючи двері.

***

— Нік, що ти там казав про ту руденьку? — спитала Неллі, котра слідкувала за підопічними в кабінеті, повісивши екран над столом і з задоволенням відкинувшись на спинку крісла. Не сиди тут же колега, котрий якраз передивлявся зібрані дані, вона б ще й роззулася і ноги на стіл поклала. Бігати по поверхах, бо Руслану раптом захотілося послухатися найнятих психологів, та іще справа. От сам би й бігав. А він, падлюка, десь під пальмами боки відлежує, і добре, якщо дійсно сам, а не знову з тією видрою помирився.

— Яку руденьку, ту, що безнадійна? — озвався Ніклас, не відриваючись від якихось графіків.

— Вони всі для тебе безнадійні.

— Вибирати серед цих мальків — дурня. Нема там ніяких свіжих течій. Заглядають в рот і чекають дива, дружно очікують, що їм вкажуть напрямок. В такому віці всі або слухняні, або самовпевнені і я з цим гратися не збираюся. Бо одні будуть боятися помилитися, придавлені репутацією компанії, інші в житті не попросять допомоги і нароблять такого… і теж через нашу репутацію. Мальки повинні починати з чогось простішого, це закон природи. Там вони самі якось навчаться. А те, що ці придурки пропонують, це бісова інтарнатура і ми фактично будемо учбовим закладом. Воно тобі потрібне? Та й вибирати насправді потрібно не серед них. Настільки новачків просто не шкода, якщо всі відсіються.

— Та не бурчи, ти краще подивись, — перпебила його Неллі, бо він би ще довго розповідав, що не так.

— На руденьку? Хоч симпатична?

— Угу.

Ніклас зітхнув, дезактивував окуляри і подивився на її екран.

— І що вона робить? — спитав, роздивившись щось кольорове на її дисподі. Що саме, зрозуміти було неможливо, дівчина сіла так, щоб жодна камера не дивилася під потрібним кутом. А значить в цієї мишки є щось здатне їй в цьому допомогти. — Це ж не ті чорно-білі мальописи, популярні серед якихось підлітків, котрі ти змусила вивчати.

— Їй, мабуть, стало нецікаво.