Частина 3

Попелюшка зустрічає добру фею… або злу мачуху

Якось так вийшло, що пролетіло три неділі, а Аліна цього майже не помітила. За цей час вона чотири рази ходила з Денисом на побачення. Точніше, це він з’являвся весь такий загадковий і кудись її вів. А вона механічно переставляла ногами, бо в голові шуміли і колихались робочі проблеми, кава булькала в животі, а сонце здавалося надто яскравим, хоча уже заходило. Чи сходило. Іноді Аліна не була впевнена.

А винуватий в тому хто? Та вона сама й винувата, бо робота виявилася дійсно цікава. Потім воно, мабуть пройде, але зараз Аліна захоплювалася і не могла відірватися. Якось воно чіплялося одне за одним, а потім «глип», а там уже вечір і керівничка групи новачків всіх по домах розганяє.

Зрештою, це більш за все нагадувало студентські роки в часи іспитів І це справді було весело.

Та й до тями Аліна приходила досить швидко. Ще ні разу не почала в задумі гризти чашку, чи їсти суп виделкою. Та й Денис не та людина, котру вийде ігнорувати, в якому б стані не була. Його й мертвий в труні проігнорувати не зможе.

В той день Неллі Різма, та сама керівничка групи новачків, зайшла в кімнату, де вони сиділи на двох диванах, посміхаючись так, наче їй тільки-но вручили найвищу дизайнерську нагороду і три мільйона грошей в якості бонуса.

— Так, хлопчики і дівчатка, нас з вами чекає цікавезна робоча неділя.

Хлопчики і дівчатка завмерли, як ті ховрашки в очікуванні дива.

Аліна впіймала себе на тому, що теж дивиться і боїться поворухнутися. Мов найменший рух може злякати якесь диво. Недарма Анна, дівчина з дивним почуттям гумору, назвала Неллі хрещеною феєю.

— Нам фактично вручили підготовчий відділ. Ні, не думайте, паралельно цим же будуть займатися справжні професіонали і митці, до котрих вам іще рости і рости. Але, можливо, і ваші ідеї комусь сподобаються і їх візьмуть на розробку. Чи хоча б ви зможете порівняти своє з тим, що роблять інші, воно буває корисно. Тільки захоплюватися не варто. Бо в кожного справжнього митця має бути всій стиль. Хоча б якийсь. Щоб ви знали, Бітті, та сама, котра вже прикрасила ілюзіями три з найбільших світових веж, колись вважалась сміттяркою, настільки властивий їй стиль був незвичним в часи її юності. Так що, щоб стати справжнім професіоналом, вам знадобиться свій власний стиль, удача і багато наполегливості.

— І працелюбності? — спитав Ян Мігус.

— Наполегливості, — посміхнулася йому Неллі. — Щоб не втратити своє. А працювати можна й над чужим, так що працелюбність нічого не вирішує. Хоча без неї, звичайно, важче.

Аліна ледь втрималась від хихикання. Бо згадався Денис, котрий говорив, що ніщо так не надихає людей на працю, як можливість в кінці тієї праці отримати щось, що допоможе працювати менше. Денис взагалі той іще філософ.

— Так що, берем ключі, заходимо в наш віртуальний підвал і вибираємо собі тему на наступний сезон. Там їх багато представлено, більше, ніж вас в цій кімнаті. І це теж своєрідний іспит на профпригодність буде. Бо хапати потрібно не перше-ліпше. Потрібно аналізувати і брати те, що буде потрібно замовникам восени. На базі теми готуємо основи з кількома вільними векторами розвитку. Закладаємо базу для подальшої роботи. І не забуваємо підписувати своє, щоб потім питань не було. Значить, що будемо робити в першу чергу?

— Аналіз ринку, поверхневий, — хором відповіли майже половина присутніх.

А Аліна заусміхалася. Навіть не студенти. Школярі початковоосвітніх класів.

От би Денис порадувався.

Неллі кивнула і продовжувала радувати присутніх.

— Разом з цим не забуваємо про поточну роботу. А так же про те, що зараз ваша основна справа допомагати там, де скажуть. І хто знає, може через кілька місяців у вас уже буде постійний контракт.

— А іще нам потрібно посадити сім трояндових кущів і відділити рис від гречки, — пробурмотів хтось за спиною Аліни.

Схоже цей хтось був не в захваті від таких способів визначати найкращих.

— Провести аналіз, — пробурмотіла Аліна, отримавши ключ від місцевого віртуального підвалу, насправді своєрідної динамічної бібліотеки. — Це буде весело, — сказала сама собі.

І легко відмахнулася від незрозумілого відчуття, що щось упускає. Якусь важливу дрібницю.

Бо хіба дрібниці бувають важливі?