12

Поліцейські виявилися педантами. Вірити, що завтра всі прийдуть, а може ще й сьогодні ввечері, як тільки дороблять роботу, вони не стали. Проводити «опитування» як це обізвав лисуватий чоловік, вони не захотіли. І вірити в те, що всі причетні візьмуть і самостійно приїдуть — теж.

Здали нерви, викликали поліцію, сподіваючись, що їх вигляд налякає дівчину і якогось ненормального настільки, що вони відразу відмовляться від претензій, ну так, живіть тепер з цим. Можна подумати поліцейським зайнятися більше нічим, тільки й залишилося зображувати опудало для обманутих споживачів.

Нервова дівчина-адміністратор навіть каву їм запропонувала, але вони теж від неї відмовились і веліли їй теж збиратися, бо вона точно свідок.

— Коли я заробив перші легальні гроші, я відразу став шукати собі легальне житло, — розповідав Денис в поліцейському бусику, коли всі розсілися, а адміністраторка ще й якесь заспокійливе прийняла. — Бо наш сімейний дім був тим іще прекрасним місцем, з нього всі розбіглися при першій же можливості. Так ось, шукаю я собі домівку. Не найдешевшу навіть, мені тоді з замовленням дуже пощастило. І зустрічаю такого ж шукача тих, хто по його замислу не стане скаржитися, навіть якщо зрозуміє, у яке лайно втрапив.

Віктор Неміца обдарував його поглядом переповненим ненавистю і картинно приклав лід до обличчя.

Денису на те було наплювати.

— І ось показує от те, котре вважало себе дуже розумним, мені квартиру, кутову, під горищем, низьку, незручну, та ще й набиту офлайновою віртуалкою так, наче я з рідного кварталу розваг нікуди не виїжджав. Там ще й з підлогою щось, бо на кросівках осідає рудуватий пил. А той придурок мені торочить про натуральні матеріали і повну природність.

— І чим закінчилося? — спитала чомусь адміністраторка. Мабуть боятись набридло.

— Я дуже уважно прочитав договір, підписав, почекав, поки підпише той придурок, а потім включив шукалку і просто стукнув ліктем по точці, де найяскравіше світилась павутина впритул накладених частин віртуалки. Як той нещасний тоді кричав. І теж поліцію викликав. Мовляв я самовільно увірвався, все зламав і взагалі бандит. Теж мабуть думав, що злякаюсь і спробую домовитись, лиш би в поліцейських до мене не було питань.

— І що? — буркнув лисуватий, кинувши на Віктора недобрий погляд.

— Та заплатили мені компенсацію. Місту штраф… більше мені та контора в рекламі не зустрічалась. Чи в чорний список мене кинули, чи дійсно розорились.

І осяяв бус посмішкою.

— Якийсь недолугий (матюк) буде мені розповідати… — вирішив висказатися Віктор, стиснувши лід в пакеті так, що пакет тріснув і крижини посипались на підлогу.

— Тут все фіксується, — життєрадісно сказав Денис. — А враховуючи погрози, напад, факт обману…

— Вона не питала, — зло буркнув Віктор.

— Бо не розуміла, про що потрібно питати, — видихнула Аліна і притислась плечем до Дениса, так було спокійніше і затишніше. — Я ж перечислила, що мені потрібно. В ті потреби офлайнова віртуалка вписувалась мінімально. Воно впливає на роботу обладнання і якби мені довелося працювати з дому… а, — і вона махнула рукою.

— Довелось би і без цвяхів факт обману б сплив у всій красі, — закінчив за неї Денис. — А така квартирка коштує рази в півтора дешевше.

— Ідіот, — пробурмотів лисуватий. — Сподіваюся, дядько знає, куди поділася різниця.

Віктор, котрий відкрив рота, щоб іще щось цікаве сказати, запнувся і промовчав. Мабуть невідомий дядько не знав, зрозуміла Аліна.

З поліцейської дільниці вона виходила спокійна і впевнена в собі. До неї в поліцейських не виявилося претензій і значилась вона тепер постраждалою-свідком. Денис на місці заплатив штраф за те, що ударив Віктора. Віктор гордо платити за напад відмовився і тепер його очікував судовий розгляд. Навіщо йому те було потрібно, Аліна не зрозуміла, а лисуватий знову обізвав ідіотом і велів не повертатися на роботу до особистого рішення. Адміністраторка і зовсім виходила з таким виразом обличчя, наче віднайшла свій дзен. Мабуть вирішила звільнитися.

І залишалася тільки одна проблема. Поки не проведуть експертизу і не розберуться наскільки реальність розбігається з тим, що написано в договорі, жити Аліні в тій квартирі було не можна. Та їй і не хотілося більше там жити. Але ж поки знайдеш щось нове.

— Денис, не знаєш, де тимчасово можна пожити? — спитала тихо.

Він посміхнувся.

— Я б тобі запропонував у себе, але ж ти не погодишся. Але щось придумаємо.

І не повірити йому було неможливо. Мабуть тому вона його обійняла, чмокнула в щоку, а потім зашепотіла в вухо:

— Жити ні, але якщо ти пригостиш мене вечерею…

— Домашньою, — прошепотів він у відповідь, вийшло дуже таємниче.

— Ти вмієш готувати? — здивувалась Аліна.

— Щось простеньке.

— Та ти диво, а не чоловік. Ти звідки взагалі такий узявся?

— Не повіриш. Колись якісь інопланетяни вирішили покращити людську породу…

— Породу?

— Не в тім суть! Вирішили покращити і закинули мене в якості покращувача. Але щось пішло не так, я зустрів одну руду Попелюшку і мені тепер не хочеться нести свою місію в світ… сама розумієш як.

Аліна фиркнула.

— Бовдур і блазень!

— Зате я готувати умію. Хм… нам потрібні м’ясо і гриби, все інше в мене точно є.

— З лісу? — спитала Аліна.
— Та ні, для грибів не сезон, а за вбитого перепела нас самих вб’ють зоозахисники, причому з особливою жорстокістю. Та й їсти там нема чого.

Він підхопив Аліну під руку і впевнено кудись повів.

А вона йшла і посміхалася. І навіть не підозрювала раніше, що після подібних пригод з поліцією і фактичною втратою житла може бути весело і добре.