10

— Денис, — загадково прошепотіло з літтопа.

Ден від несподіванки навіть смикнувся. Він був зайнятий, читав статтю про примітивні методи з’єднання, відмічав цікаве і писав для самого себе коментарі. А тут раптом шепоче.

Що він сам якось велів ШІшці відразу з’єднувати, якщо стукатись буде Аліна, Денис звичайно ж забув. Аліна до нього стукатись якось не прагнула. Самому доводилося розпочинати розмови. І він все ніяк не міг зрозуміти, це вона соромиться через якусь дурню привиту вихованням, боїться випадково завадити в самий неслушний момент, чи настільки не хоче нав’язуватися.

В те, що це якась гра в недоступну дівицю і наполегливого кавалера зовсім не вірилось. Бо Аліна з одного боку була пробивна, цілеспрямована, пряма і готова за своє воювати. З іншого вона до останнього намагалася оминути ситуації, де б довелося сперечатися, відстоювати. Ховалася в тіні, спостерігала, щось собі думала. Витрачати час на ігри в стародавні способи залицяння вона б точно не стала. Йому взагалі здавалося, що найціліснішою була її особистість після того першого побачення. А все інше кордони і обмеження в котрі її заганяли батьки, а врешті і вона сама вирішила там ховатися від світу. Щоб ніхто її справжньої не бачив і не міг по-справжньому образити. Такий собі метод захисту.

Чи то йому хотілося в це вірити

— Денис, — іще раз прошепотів літтоп голосом дівчини.

— Що сталося? — спитав він.

— Приїдь будь-ласка. В мене тут таке. Я випадково.

І вона шмигнула носом.

— Куди приїхати? — скочив на ноги він, миттєво забуваючи про статтю і свої роздуми.

— Сюди, в квартиру. Кетті, кинь адресу. Вона мене вб’є.

Хто її там вб’є розповідати Аліна не стала. Літтоп тренькнув текстовим файлом, котрий тут же розвернувся самостійно включивши вірт-екран.

— Хм… — видихнув Денис, бо адреса була прикрашена купою завитків, квіточок і навіть парою голубів. І це малювала точно не Аліна.

— Кетті, значить, — пробурмотів він, збираючись. — Навіть ім’я, як у кішки.

До квартирки в досить старому і занедбаному будинку він добрався за сімнадцять хвилин. Проігнорував запльований і обклеєний жуйками ліфт і пішов на третій поверх трішки менш запльованими сходами, легко знайшов потрібні двері, бо вони були прочинені, зайшов в приміщення і здивовано присвиснув.

Кімната була яка завгодно, але явно не для життя здорової людини. Стіни в якихось плямах, в одному кутку пліснява розрослася так, що скоро еволюціонує в розумну форму і піде викладати математику. Підлогу, схоже, намагалися підпалити.

Взагалі, найновішою річчю, не враховуючи незрозумілу палицю, котру притискала до грудей дівчина, було ліжко. Воно в цій кімнаті мало вигляд чужорідного предмета, котрий тут випадково забули.

— Так собі меблювання, — сказав, бо не знав, що іще сказати можна.

Аліна шмигнула носом і повторилась:

— Я випадково.

— Хм?

— Раніше воно виглядало пристойно.

— Офлайнова віртуалка була, — зрозумів Денис. — Котра кудись поділась. І що ж ти випадково зробила?

Він посміхнувся і підійшов до дівчини, з подивом зрозумівши, що в руках у неї гігантське віяло.

— Я хотіла повісити його на стіну, — вказала вона підборіддям на віяло. — А в коробці були цвяхи. І молоток для відбивання м’яса був. І от.

Вона посміхнулася так, що захотілось негайно її врятувати і винести на руках з зони небезпеки.

— От?

— Я стукнула і все пропало. Несподівано.

— Ага, — уловив основний момент Денис і хижо усміхнувся. — Несподівано. Тобто, ти поняття не мала, що навкруги тебе офлайнове лайно прикриває плісняву і сліди пожежі.

— Не знала.

— Чудово. В кого ти це диво-приміщення винаймаєш?