9

— Ну, привіт, — сказала Аліна, коли нарешті ризикнула активувати подаровану Денисом ШІшку. Вона це зробила не того ж дня. І навіть не через неділю. Чомусь тягнула.

За цей час встигла сходити ще на купу побачень з її творцем. На одному навіть боксерську грушу побила і їй несподівано сподобалося. Взагалі, складалося враження, що він якимось чином угадує, що саме їй подобається. Хоча насправді водив туди, куди хотів сам, це вона чудово розуміла. І виходило, що про саму себе вона нічогісінько не знала, бо не хотіла пробувати нове, хоч на це й натякала колись все та ж психолог.

Нове її лякало. Мабуть завдяки невдалому знайомству зі школою. От поки вона вчилася вдома, все ж було чудово. А потім чудово бути перестало.

— Ей, — покликала Аліна і з глибини вірт-екрану виплило око. Воно кліпнуло, розширилось, а потім в ньому зіниця витягнулася в смужку.

Мабуть ШІшка закопалася в дозволені дані і виявила там безліч світлин з котиками всіх порід і кольорів.

— Якась ти мовчазна, — пробурчала Аліна, котра і активувала цю штуку, бо хотілося з кимось поговорити. А на роботі вона кандидатів на це не бачила. Все, що вона там скаже, точно використають проти неї. — Ой, добре, коти ж не розмовляють. Справа ось в чому. Як думаєш, затягнути чоловіка в ліжко уже буде пристойно? Чи ми недостатньо довго знайомі для такого мого подвигу? А це буде подвиг. Бо досі це мене вмовляли… Ой, а тут іще й все було, а потім, здається, я його своєю дивною реакцією налякала. І тепер він обережний-обережний. А мені хочеться в нього закопатися. Особливо коли сміється. Він так життєлюбно сміється. Ти навіть не уявляєш.

Око знову кліпнуло.

— Ну, да, мені ж фактично дитину вручили. Тебе треба вчити і розвивати. Ой, добре, сама розберусь. А іще я хочу купити здоровенне віяло, я таке бачила в тематичному ресторанчику на стіні. Таке темно-синє, з чаплями. У мене в квартирці є шафа, котра буде з ним поєднуватися.

Око задумливо кліпнуло, а потім весь екран заполонили посмішки, ікласті такі, явно котячі. Аліні навіть здалося, що екран самовільно розтягнувся, щоб всі їх вмістити.

— Ага, капець як смішно, — пробурмотіла дівчина. — Я може все життя мріяла про таке віяло. Я його колись в мультику бачила. Але мама не зрозуміла навіщо воно мені і не купила. А тепер я сама можу купити. Розумієш?

На екрані з посмішок зіткалось розмите обличчя і впевнено кивнуло.

— Хоч хтось мене розуміє, — видихнула Аліна.

Відчуття в неї були дивні. Хотілося посміхатися. Обійняти літтоп і посміхатися. Чи навіть закружляти в якомусь диво-танці. Ці відчуття були такі… дитячі мабуть. І вона точно знала, що купить віяло. А потім натякне Денису, щоб провів додому, а там чи те віяло подивитись запропонує, чи чаю попити.

— Знаєш, — прошепотіла, нахилившись над столом. — Я відчуваю себе дуже живою. І самою собою. А іще красунею. І, схоже, мені запропонують тимчасовий контракт. А це «юху!» як класно. Я навіть не сподівалася. Розраховувала отримати рядок в характеристику і початок в списку «досвід». Так що, справжнє «юху!». І найсмішніше, я роблю те, що хочу. Додаю своє. Я навіть посперечалася раз, не уявляєш як це було важко і страшно, але ж ідея того вартувала. І я зрозуміла чого від мене хотів той психолог, до котрого мама вмовила ходити. Зовсім не довіряти всім поспіль. Я, здається, самій собі не довіряла і через це мене довелося вмовляти зайнятися чимось більш для мене цікавим.

Розмите обличчя перетворилось на чорну котячу морду і блимнуло зеленими очима.

— Ні, справа не в Денисі. Точніше, не зовсім в ньому. Він в мене відібрав час, котрий я витрачала на страх і сумніви. Змусив про себе думати і про свої дивні побачення. І все стало простіше, уявляєш? — спитала зовсім тихо.

— Уявляєш, — луною відізвалась котяча мордочка і розтанула, тільки очі залишилися. Такі уважні-уважні.

— Якщо ти йому щось з цього всього розповіси, я тебе назад віддам, — додала Аліна. Хоча не вірилось, що Денис опуститься до такого примітивного підглядування.