5

— Ха! Не кинеш. Рука не розіжметься! — життєрадісно доводив Денис вже на іншому мосту.

Міст був пішохідний, перекинутий через потічок в парку. З гарними дерев’яними перилами і скрипучими дошками під ногами. Навкруги таємниче шумів нічний парк. Десь далі в ньому було світло, Денис казав, що там площадка для різних екстремалів. А тут просто красиво. Вдень приходять люди з рюкзаками, влаштовують пікніки. Тому й траву висадили невбиваєму. А вночі тиняються романтичні парочки. Вночі тут безпечно. Парк цілодобово під охороною.

— А іще тут час від часу зграйкою літають загадкові вогні, — сказав чоловік, перехилившись через перила. — Он там качка спить.

Аліна зітхнула. Подивилась на камінець в своїй руці. Яйцеподібний, наче відшліфований. Вони його підібрали дорогою до цього мосту. Точніше Аліна підібрала, надто яскраво він білів на темному фоні торішнього листя під кущами.

— Звук буде такий, «фук». Зоозахисники озвіріли і змусили місто платити за спокійний сон качок. А тут люди тиняються, заважають. Тому прикопали під мостом хвилевловлювачі. Колись один мій приятель там голяка по воді бігав, заклався і програв. А потім на тій дівчині одружився, збоченець. Так ось, біг по воді, а звуки були такі, наче мильні бульбашки лопаються. А ми сидимо на березі і відчуття, що десь відкрилась діра в потойбічне і ми непомітно для себе в неї провалились. Навіть скарги на ці вловлювачі вже були. Нервові люди через них ще більше нервують. Але захисники качок поки виграють всі позови.

Аліна знову зітхнула. Почути дивний звук замість плескоту води їй чомусь хотілося. Але кидати в воду сміття, котрим сприймався камінь їй було майже фізично боляче.

— Це камінь. Там в тій воді таких багато. Цей, мабуть, звідти хтось виловив, а потім зрозумів, що з парку його краще не виносити. Охорона може відреагувати так, наче золотий запас країни виносиш за ворота. От і кинув під кущем.

— Значить, я просто поверну його на місце? — уточнила Аліна.

— Угу, — заусміхався Денис, випрямився і хитнувся з п’яти на носок і назад. Наче розминався.

Аліна підозріло на нього подивилася. Але почути дивний звук при падіння каменя в воду їй дуже хотілося. Надто смачно цей рудий блазень розповідав про дивні звуки навколо улюбленого місця місцевих качок.

— Давай я відрахую. Раз…

І Аліна кинула.

— Фать! — видихнула вода, приймаючи в свої обійми камінь.

— Ходу! — велів Денис, хапаючи Аліну за руку.

— Уи-и-и-и, — тихо, але рішуче видало щось і звідкись з-під мосту випірнуло невелике, темне, летюче.

В наступну мить Денис майже зісмикнув дівчину з мосту і потягнув за собою за кущі.

— Це що було?! — тихо, але тоном, котрий обіцяв близьке вбивство спитала вона.

— Охорона. З тих пір, як всі стали ходити до моста, щоб послухати дивне, захисники качок приставили до них особисту охорону за рахунок якогось фонду.

Аліна в першу мить не знайшлась, що на це відповісти. Хтось так переймається сном качок, що платить за охорону, котра реагує на найтихіший звук? Оце когось попаяло.

— Придурок! — нарешті знайшла потрібне слово дівчина і несподівано для самої себе штовхнула його кулаком в груди.

Один раз, бо на другий він перехопив руку і поцілував зап’ястя.

— Все, можеш бити, — дозволив.

— Та ти…

— Уи-и-и-и, — прозвучало зовсім поруч.

Мить і Аліна опинилася на чоловічому плечі, а чоловік кудись помчав. Відчуття були дивні. Висіти незручно, волосся звісилось вниз і заважає, та ще й захитувати почало.

Аліна постукала кулаком Денису в спину, як в двері.

— Що?

— Я можу сама бігти, якщо треба.

Він зупинився, поставив на землю, підтримав, коли її хитнуло.

— Чому ми тікаємо?!

— Ну, ця штука має право виписувати штрафи. Воно тобі треба?

Аліні було не треба. З іншого боку, це він її вмовив кинути той камінь.

— Сам платити будеш! — рявкнула і вже звично стукнула кулаком його в груди.

— Уи-и-и-и.

— От зараза, — видихнув Денис і вони знову побігли. — В тебе переривача нема? І я забув. От так завжди, носиш, носиш, тільки викладеш, а воно потрібне.

— Я тебе ненавиджу!

— Нічого, головне, що не байдужа.

З парку вони вибігли чомусь не на вулицю, а до якогось будинку. Двері перед ними з готовністю відчинилися і вони опинилися в великому, світлому вестибюлі. Денис, не зупиняючись, добіг до ліфтів, впевнено пірнув в перший, котрий відкрив двері і видихнув, притулившись спиною до стіни.

— І де ми? — спитала.

— Та майже в мене вдома. Цій штуці не можна на приватну територію. А вранці воно відключається, як тільки качки прокидаються.

— Світ божевільний, — сказала Аліна і з підозрою подивилась на чоловіка. — Ти це навмисно?

— Хм?

— Все продумав?

— Чиста імпровізація. Ти підібрала камінь. Я згадав про звуки. Реагує ця зараза один раз з п’яти, воно дешевеньке. Не пощастило.

Аліна виразно хмикнула.

— Чи пощастило, — додав він.

І ліфт відчинив двері.