Глава 8

Їм принесли деруни з грибною підливкою, і на деякий час за їхнім столиком запанувала відносна тиша.

Ось це у них спільне — задоволення від смачної їжі. Вакула наминав з таким апетитом, що на нього було приємно дивитись. Ганнуся навіть передумала жартувати на цю тему — про молодий організм чи ще щось подібне. Хай їсть, а вона не тільки спостерігатиме, а ще й не відставатиме. За одним столом з кумом було так само зручно, як з Ірмою.

Оце вона вигадала! Так добре, як з Ірмою, бути не може.

— Смакота! — повідомив свій вердикт Вакула.

— Згодна, — кивнула Ганнуся та відклала виделку. — Тому ми тут з Ірмою і зависали ще зі студентських років. Аж не віриться, що стільки часу минуло. Але рік тому з-за кордону повернувся мій брат, і між ним та Ірмою одразу закрутилось… Коротше, Ірмі стало не до мене.

— Розумію, — вимовив Вакула.

— Ти не думай, я не скаржусь. Навпаки — дуже навіть тішусь за них, але…

— Тобі її не вистачає.

— Є таке, — кивнула Ганнуся. — Трішки. — От якби в неї була своя сім’я, тоді б… — Не бери до голови. Це лише ностальгія.

— А от у мене ніколи не було друга. Тобто, справжнього друга, який за тебе і в вогонь, і у воду. І ти за нього теж. Тому заздрю тобі.

— Зовсім не було?

— Ні, ну були такі, що хотіли на халяву кудись сходити. Мені й не шкода. До того ж бути увесь час самому важко.

І сумно також, але Ганнусі не хотілося Вакулу жаліти.

— Одному? А дівчата, жінки?

— Жінки? — Вакула всміхнувся. — Не брехатиму. Були жінки. І дівчата. Але жодна з них не стала мені другом.

— А ти хотів би мати за друга жінку?

— Ну… — Вакула замислився. — Я не проти, щоб моя кохана була б мені й другом теж. Або навпаки.

— Щоб подруга стала коханою?

— А що — таке нереально?

— Колись у нас з Ірмою був спільний друг. Федором його звали. Так вони з Ірмою потім деякий час зустрічались. Навіть побратись збирались.

— А потім приїхав Мовчан і коханню друзів настав кінець, — висловив припущення Вакула.

— Щось таке. Хоча й не зовсім таке. У Федора та Ірми на той час вже з’явились проблеми.

— Веселу перспективу ти мені намалювала. У лапках, звісно ж. Гадаєш, що між друзями не може бути кохання?

Ганнуся не була в цьому впевнена, та її власний досвід свідчив про те, що кохання і дружба в одній парі не зустрічаються. Принаймні, всі її хлопці були для Ганнусі лише коханцями.

— Це твоє перше запитання?

Вакула розсміявся, чим знову привернув увагу жіночої частини оточення.

— Не забула? Гаразд. Буде тобі запитання. Ти колись була заміжня?

Він міг би поцікавитись цим у будь-кого, але запитав у неї. Такий підхід Ганнусі імпонував.

— Ні, жодного разу не була.

— Чи був у твоєму житті чоловік, за якого ти хотіла б вийти?

Якщо вже між ними така щира розмова…

— Був.

Вакула одразу примружився. А як він гадав? Що вона надто перебірлива і тому досі незаміжня? Може й перебірлива, але Вакулу це не стосується.

— Чому ж ви не разом? — не відставав кум.

— Ти усвідомлюєш, що це вже твоє третє запитання?

— Нехай, — відмахнувся Вакула. — Хочу знати.

Розповідати про таке було не вельми приємно, але ж Вакула — не черговий кавалер і не кандидат на одруження. Перед ним можна не намагатись здаватись кращою, ніж ти є.

— Гаразд. Скажу. У якусь мить я зрозуміла, що він мене хоче, але не кохає. А ще здатен будь-якої миті проміняти на іншу.

— Не може такого бути! — обурився Вакула.

— Ще і як може, — зовсім невесело всміхнулась Ганнуся та потягнулась за глечиком з узваром. Проте Вакула її випередив. Схопив глечик і акуратно наповнив її склянку. Чого-чого, а виховання йому не бракувало.

Може він не такий вже й мажор? Адже дбає не тільки про своє задоволення.

— Тоді він просто йолоп, — зробив висновок Вакула.

— Мабуть, — погодилась Ганнуся, хоча й кохала того йолопа купу років. У цей момент залунала знайома мелодія. — Як же я її люблю!

— Тоді ходімо танцювати, — негайно відреагував Вакула. Він не запитував, а ніби кликав, як це буває між друзями.

— Прямо зараз, тут? — Ганнуся оглянула зал. — Але ж ніхто не танцює.

— То й що? Тут ніде не вказано, що танцювати не можна. Табличку «У нас не палять» бачив, а про танці нічого подібного не написали. Ходімо! Якщо не вмієш, то я тебе навчу. В дитинстві я ходив наче ведмідь, і батько записав мене на танці. Мучився я там років зо два, тож дечого навчився. Невже не хочеш поглянути на результат?

Зараз Вакула був смішний і страшенно милий. От як такому відмовити?