Глава 7

В кінці робочого дня Ганнуся зайшла попрощатись з Назаром. Просто сказала «До завтра» та поцілувала. Зазвичай вона такого не робила, але сьогодні захотіла — бо почувалась перед ним винною.

В цьому, поза всяким сумнівом, була заслуга Емми. Якби сьогодні вона не почала усю цю неприємну розмову про Назара, про їхні з Вакулою зустрічі, Ганнусі б зараз так не шкребло на душі — наче цвяхом по наждачному папері. Вона ж не винна! Чи все ж винна? Але ж вона нічого поганого не зробила…

Прямуючи додому, Ганнуся зрозуміла, що зараз їй зовсім не хочеться повертатись у свою маленьку затишну квартиру, але й до Назара теж йти не хотілося. Тому вона попрямувала до Ірми. До кого ж іще йти, коли кепсько, коли на серці роздрай і сама себе не розумієш?

— Хочу морозива, — з порогу заявила Ганнуся подружці. — А торта в тебе немає?

— Є еклери, — повідомила Ірма, пропускаючи Ганнусю всередину.

— Ще краще.

Ганнуся зняла сандалі й босоніж попрямувала одразу до кухні. Всілась на стілець. Зітхнула.

— Може лимонаду? — запропонувала Ірма.

— Давай, — махнула рукою Ганнуся.

Ірма дістала з холодильника глечик, налила лимонад у склянку і поставила перед подругою. Потім принесла коробку з еклерами. Всілась перед Ганнусею з протилежного боку столу. Зачекала, поки подружка подужає перший еклер та зап’є його лимонадом.

— Розповідай. Що сталось?

— Як там моя похресниця?

— Спить твоя похресниця, а перед цим співала мені пісень.

— Співачкою буде.

— Ще цього бракувало! — Ірма артистично витерла піт з чола. — Але… вже ким виросте, тим виросте, аби здорова та щаслива. Що в тебе?

— В мене? Я й сама не знаю, — Ганнуся надкусила наступний еклер, поглянула на нього та зітхнула. — Мені сьогодні сказали, що розумні жінки не можуть дозволити собі апетит.

— Шо?

— Ага.

— Це хто ж такий… мудрий? Ще не сивий?

— Нє. Вона пофарбувалась у каштановий колір.

Ірма замислилась, а потім видала:

— Емма, чи що?

— Вона, — Ганнуся запхала решту еклера до рота.

— Ти дивись, навіть заговорила до тебе, — похитала головою Ірма.

— Відтоді, як Вакула став мені кумом, увесь час на неї наштовхуюсь, до того ж у найнезручніші моменти. Я вже казала, що вони знайомі?

— Хто? Вакула та Емма?

— Ага. Між ними… щось там сталось, коли вона ще була заміжня.

— Нічого собі! Оце Емма, — Ірма і собі взяла еклер. — А Вакула! — Вона відкусила одразу половину.

— Тільки це між нами, — додала Ганнуся.

Вона обмовилась про стосунки між кумом та Еммою за старою звичкою, бо завжди довіряла подружці таємниці. Проте зараз Ганнуся чомусь відчула дискомфорт, ніби поділилась чужим секретом. До того ж Вакула розраховував на її скромність.

— Нікому не казати? Навіть Мовчану? — поцікавилась Ірма.

— Навіть йому.

— Як скажеш. А з якого приводу Емма до тебе причепилась?

— Бо ми з кумом йшли разом на обід до ресторану за рогом, — Ганнуся знизала плечима. — Вдруге.

— Вдруге, — повторила за нею Ірма. — І… що далі?

— Нічого. Ми просто пообідали. Такий собі дружній обід.

— Ага, — кивнула Ірма. Обережно додала: — Я так і зрозуміла.

— А ще він сказав, що залицяється до мене. Пожартував так.

Ганнуся потягнулась за наступним еклером.

— А ти що?

— Я? Нічого. — Ганнуся зітхнула. — Удаю, що нічого особливого не відбувається. А ще… Я розповіла Вакулі про нашу кав’ярню, і він захотів її побачити.

— І…

— Йдемо туди завтра. Після роботи. — Ірма закашлялась і вхопила єдину на столі склянку, щоб зробити ковток. — Постукати по спині? — поцікавилась Ганнуся, але подруга похитала головою. — Що ти про це думаєш?

Ірма зробила ще один ковток. Витерла долонею сльози.

— Думаю, що… — Ірма прислухалась, чи не подає голос Аля, і продовжила тихіше. — Думаю, що Вакула тобі подобається.

— Взагалі-то я запитувала не про себе.

— І ти йому подобаєшся.

— Але… — Як би це пояснити? — Він зовсім мені не підходить — по жодному з параметрів. Уявляєш, він молодший від нас на цілих два роки!

— Знаю. Мені мама сказала.

— До речі! Що ще розповіла тобі про нього матуся? — оживилась Ганнуся. Їй справді було дуже цікаво.

— Матусі відомо не так вже й багато. Татусь Вакули Петро навчався разом з моїми батьками в університеті в одній групі та навіть спочатку залицявся до моєї мами. Проте, коли вона обрала мого батька, Петро не образився і став з ними приятелювати. Матуся каже, що він був дуже вродливим хлопцем, тому дівчата йому проходу не давали. Він з багатьма зустрічався, але постійної дівчини не мав. До речі, він досі неодружений.