Глава 5

Ганнуся привела кума в невеличкий ресторанчик з італійською кухнею. Розміщувався він дуже вдало — буквально за рогом, так що йти спекотною вулицею їм з Вакулою довелося недовго.

Ганнуся відкрила для себе цей затишний заклад тоді, коли її подружка Ірма вже пішла у відпустку по догляду за дитиною. Одного разу Мовчан привів сюди сестру під час обідньої перерви, і Ганнусі тут сподобалось. Не завеликий зал, приємний інтер’єр, смачні страви, відсутність зайвого шуму та надмірної уваги — все, як Ганнусі подобалось.

— Місце — супер! — констатував Вакула, щойно переступивши через поріг.

Ганнуся теж так вважала, проте зауважила:

— Ти ще нічого не спробував.

— Велике діло. Наїстися можна чим завгодно. Для мого молодого здорового організму головне — кількість, а якість лише на другому місці.

Ганнуся, яка звикла до домашньої їжі, яку сама готувала, з ним не погоджувалась, але ж не сперечатись з кожного приводу. Хай їсть, що хоче і скільки хоче.

Вона почала вишукувати вільний столик, коли поруч пролунало:

— О, і ви тут? — З-за столика плавно підвелась Емма та негайно обійняла Вакулу. — Ви теж тут обідаєте?

— Я тут вперше, — відгукнувся кум. — Вивчаю околиці.

Емма кинула на Ганнусю невизначений погляд, але продовжила розмовляти з Вакулою:

— Чому ж мене не покликав? Я — людина вільна. Могли б разом посидіти, побалакати, приємно провести час. В наш час людей, з якими приємно, можна на пальцях перелічити.

Це Емма про що? Про те, що їй можна ходити з Вакулою по ресторанах, а їй, Ганнусі, зась? Може вона ще й Назарові розповість, що Ганнуся тут з кумом? До речі, Назар досі не знає, що Вакула — її кум.

Лише ось ця думка й примусила Ганнусю прикусити язика. Негарно, що вона не розповіла про кума людині, з якою планує пов’язати долю.

— Гарна думка, — несподівано відреагував Вакула, і Ганнусі негайно захотілося його штурхнути. — Але… якось іншим разом. — Вакула всміхнувся. — Вже йдеш?

— Так, вертаюсь на роботу. Хоча…

Емма незадоволено поглянула на Ганнусю. Вочевидь, її присутність Еммі заважала.

— Тоді ми влаштуємося за твоїм столиком. — Він негайно відсунув стілець і вказав на нього Ганнусі. Вона мовчки всілась під пильним поглядом Емми. Вже б пішла нарешті, чи що? Вакула тим часом чмокнув Емму в щоку і видав: — Ще побачимось.

Після цієї фрази Емма просто мусила піти, що вона й зробила, на останок кинувши:

— Звісно.

Підійшов офіціант, швиденько прибрав столик, і Ганнуся з кумом зробили замовлення. Дочекавшись, коли вони залишились наодинці, Ганнуся не витримала та поцікавилась:

— Звідки ти знаєш Емму?

Вакула примружився і вкрадливо зауважив:

— Зазвичай я про свої знайомства з жінками не розповідаю.

— А я надаю перевагу першоджерелам. Ну ж бо! Не соромся. Ми ж друзі.

— Друзі, кажеш. Оце вже явний прогрес. — Вакула задоволено всміхнувся. Нехай тішиться. Зате їй не доведеться здогадуватись. — Тоді… Ти готова відповідати на зустрічні запитання?

Вона на таке очікувала.

— Готова.

Зрештою, це ж не каяття на детекторі брехні.

— Гаразд. Наше знайомство відбулось років… — Вакула замислився. — Гадаю, що років зо п’ять тому. Я тоді ще був в інтернатурі.

— П’ять років тому ти був в інтернатурі? — перепитала Ганнуся. — Скільки ж тобі зараз?

— Двадцять дев’ять. — Отакої… — Про це можна довідатись у відділі кадрів, тож я не враховуватиму це запитання

Ганнуся і сама не знала, чому ця новина так сильно на неї подіяла. Просто сильно, бо іншого визначення Ганнуся ще не вигадала. Виходить, Вакула на два роки за неї молодший. На цілих два роки. Навіть не одноліток.

Якого біса вона засмутилась? А й справді — засмутилась. Але ж це нічого в її планах не змінює. Адже так? Ніби так…

Щоб хоч якось приховати свій незрозумілий стан, Ганнуся констатувала:

— Це означає, що навчатись разом з Еммою ви не могли.

Але ж тоді Емма старша за нього аж на сім років. Невже вони все ж… Від цієї думки Ганнуся аж закашлялась, і Вакула налив їй в склянку води.

— Ні, — він рішуче хитнув головою. — Ми познайомились на вечірці. Знайшлися спільні знайомі, — знизав плечима кум. — Віскі, танці, жінка та чоловік в готельній кімнаті… Далі можу не продовжувати?

— Я буду навіть вдячна, — Ганнуся допила воду.

— Вже після всього Емма зізналась, що заміжня. Зазвичай я не сплю з заміжніми. Тож сподіваюсь на твою скромність.

Але тепер вони обоє вільні, і Емма на це вже натякнула.

— Емма розлучена, — різко видала Ганнуся і сердито додала: — А трохи більше як рік тому намагалась відбити в Ірми мого брата. Вони з Мовчаном навчались на одному курсі та колись зустрічались.

— Як я зрозумів, їй це не вдалось.