Глава 4

— З його боку це хамство — вважати мене снобкою, бо я — не снобка!

Ганнуся поставила в повітрі крапку столовою ложкою, якою наминала морозиво на кухні подруги. Вона прийшла сюди після завершення робочого дня, бо просто мусила вибалакатись.

— Зачекай, — Ірма зупинилась біля столу з донечкою на руках. — Мені здається, я щось пропустила з цієї розмови. В якому місті кум назвав тебе снобкою?

— Зачекай, ти що — його виправдовуєш?

— Спокійно. Я просто хочу розібратись, бо не вважаю тебе снобкою.

— Як ще розуміти його ось це «Можливо, саме тебе турбує те, що Назар працює не лікарем, а масажистом»?

— А тебе турбує, що Назар — лише масажист?

— Ну знаєш, від тебе я такого не очікувала! — вигукнула Ганнуся.

— Я ж тільки поцікавилась, чого ти? Можливо, все ж турбує, а ти просто не помічаєш. Усіляке трапляється. Мені ж у такому зізнатись можна.

Ганнуся поставила відерко з рештками морозива на стіл, а потім ще й відсунула якомога далі.

— Це пихатий мажор в усьому винен! — В її голосі пролунало стільки емоцій, що навіть вона це помітила. Зазвичай увесь цей вир Ганнуся тримала всередині під надійним замком, а тут… Вона вдихнула та повільно видихнула, рахуючи до чотирьох. — Вибач, що кричу. Ще переполошу свою похресницю.

— За Алю не переймайся. Ми спеціально не привчаємо її до абсолютної тиші. Хай вчиться засинати у будь-якій ситуації. До речі, вона вже спить. Посидь хвилинку наодинці, поки я покладу її в ліжечко.

Ганнуся знову простягнула руку за морозивом, але вирішила, що з неї досить. Така кількість незбалансованих калорій на голодний шлунок, а ще чимале навантаження на підшлункову зовсім не на користь. Та й в психологічному плані їй це не допомогло. Чи допомогло? Поки що не помітно.

Ганнуся прислухалась до себе, рішуче підвелась і віднесла відерко до морозилки — щоб на очі не потрапляло.

Потім повернулась Ірма та зупинилась прямо перед нею. Нахилила голову в бік.

— Може, дати чогось випити?

— Кави, — кивнула Ганнуся і знову всілась за стіл.

— Тоді, може краще ромашкового чаю? — запропонувала Ірма.

— Для заспокоєння? — підозріливо поцікавилась Ганнуся. Подружка зморщила носа, але кивнула. Ірма завжди про все казала прямо, що Ганнуся дуже цінувала. — Не допоможе. Я вже намагалась. Тож давай краще каву.

Ірма кивнула та пішла готувати каву. Пораючись, поцікавилась:

— Навіщо намагалась? Чому мені не розповіла?

— Якось не хочеться тебе зайвий раз турбувати. В тебе й без мене їх вистачає.

— Ще чого?! Ти ж мені як сестра.

— Просто… усе якось… не так. І не те. Не вистачає чогось.

— Вибач, що знову нагадаю про кума, та все ж… — Ірма розвернулась. — Запитаю інакше. У вас з Назаром все гаразд?

Ганнуся знизала плечима.

— Ніби. Нічого особливого не помітила.

— Можливо, в цьому й проблема, що немає нічого особливого? — обережно запитала Ірма.

— Не бачу ніяких проблем. Ти ж знаєш, мені не потрібні усілякі там феєрверки. Я хочу тихого та спокійного життя.

— Я знаю, але й тихе та спокійне життя може бути цікавим. Важливо, з ким ти його розділяєш. Послухай, а якщо Вакула правий, і тебе справді турбує, що Назар — лише масажист?

Ганнуся знала, що Ірма так просто не відчепиться. Та й подружці Ганнуся не звикла казати «Не хочу слухати».

— Коли ти ось так це кажеш, бо це лунає зовсім не так, як з вуст кума, я розумію, що мене не турбує, що Назар лише масажист. Мене хвилює те, що він не прагне чогось більшого. Його цілком влаштовує те, що є. Приходить пацієнт, якому наперед лікарем зроблене призначення, і Назар згідно з методикою починає його масажувати. І так з дня в день. Нічого нового. Ще він снідає, вечеряє, обідає. Вечорами та у вихідні зустрічається з друзями й подружками…

— Подружками? — насупилась Ірма.

— То було раніше, ще до мене. І ось так минають його дні. У відпустку він летить на море завжди в одне і те ж місце, бо колись йому там сподобалось. — Ганнуся зітхнула. — Ти не думай, я не жаліюсь. Раніше мені здавалось, що більшого від чоловіка годі чекати, але раптом… Розумієш? Я раптом зрозуміла, що мені цього мало. Вчора Назар вкотре зробив мені пропозицію, а я сказала, що ще поміркую.

— Можливо, він теж хоче змін, якщо кличе тебе заміж? Бо життя тоді точно зміниться. Особливо, якщо з’являться діти. Тобто, коли з’являться діти.

— Можливо, — замислено кивнула Ганнуся. — Ти пам’ятаєш його дружину? Не знаєш, чому вони розлучились? Назар такий красень.

— Він тобі не сказав? — здивувалась Ірма.

— Я не розпитувала, бо це якось… незручно, чи що? Все чекала, що Назар сам скаже.

— Колишня Назарова дружина — гарненька маленька жіночка. Вона працює у міському пологовому будинку акушеркою.

— Акушеркою? Я чомусь думала, що вона навчалась разом з Назаром.