18

Ранкове сонце заливало просторий open-space офісу «Aura Studio» м’яким золотавим світлом. Осінній Київ жив своїм звичним, стрімким ритмом, а настрій у команді був на висоті: проєкт житлового комплексу «Південний» після всіх бюрократичних штормів та спроб рейдерського тиску нарешті вийшов на фінішну пряму перед початком реальних будівельних робіт. Усі технічні розрахунки, які Дарина ночами вивіряла під час недавнього емоційного шторму, бездоганно пройшли державну експертизу. Простір офісу дихав енергією творчості: на стінах красувалися детальні макети, команда працювала злагоджено, а сама Дарина вперше за роки відчувала не страх дедлайнів, а чистий, дзвінкий смак своєї професії. Вона їхала сюди зранку разом із Вадимом, відчуваючи поряд його спокійну, непохитну підтримку, і це давало їй крила. Але минуле рідко відпускає своїх бранців добровільно. Особливо тоді, когато ти починаєш по-справжньому щасливо посміхатися. Щойно Дарина зайшла до свого кабінету, зняла пальто й розгорнула перші ранкові креслення, скляні двері безшумно відчинилися. На порозі стояла Вікторія. На її обличчі застигла та сама затяжна тінь тривоги, яка змушувала серце на секунду пропускати удар.

— Дарино Андріївно, — почала Вікторія, тримаючи в руках роздрукований кадастровий витяг. — Боюся, у нас з'явилася дуже неприємна перешкода по першій черзі комплексу. Щойно прийшли нові дані з міської земельної палати.

Дарина зупинилася біля столу, випростала спину і спокійно, без паніки спитала: — Що сталося, Вікторо? Ми ж вичистили всі папери ще після справи Саєнка.

— Формально так, — кивнула та, простягаючи документи. — Але сьогодні вранці виявилося, що три роки тому, під час первинного оформлення землі ще за часів Зарецького, ключовий комунікаційний коридор під майбутні інженерні мережі був виведений у закритий заставний фонд. Тоді ці активи належали одній із фіктивних структур «Innovate Group». А вчора ввечері цей пакет несподівано викупила маловідома компанія «Прайм-Інвест». І тепер вони вимагають або космічної компенсації за викуп цієї смуги, або повністю блокують дозвіл на риття котловану.

Дарина перегорнула сторінки. Сухі юридичні формулювання, підписи й печатки обпекли очі. Це був фірмовий почерк Максима — брудний, прорахований на кілька ходів уперед і підлий. Навіть із камери СІЗО він зумів закласти під її проєкт потужну міну сповільненої дії, розраховану на те, щоб вибити її з колії саме тоді, коли вона повірила у свій успіх. Ще кілька тижнів тому такий удар міг би викликати в неї сліпу лють, бажання закритися в собі й кинутися в бій наодинці, аби знову довести всім і собі свою незламність. Але тепер усе було інакше. Вона не збиралася грати в героїню-одиначку і ховатися за власними стінами. Дарина глибоко видихнула, відчуваючи під ногами твердий ґрунт, узяла телефон і набрала прямий номер шістдесятого поверху.

— Вадиме, — сказала вона рівно й твердо, щойно в трубці пролунав його голос. — У нас знову гості з минулого. Максим залишив нам міну в кадастровому реєстрі через контору «Прайм-Інвест». Вони блокують комунікації «Південного». Мені потрібна твоя допомога. Не тому, що я розгубилася чи не впораюся з документами, а тому, що ми б'ємося разом.

У трубці на секунду запала тепла, абсолютна тиша, а потім пролунав голос Вадима — спокійний, глибокий і сповнений непохитної сили: — Буду за десять хвилин, архітекторко. Навіть не думай хвилюватися. Ми розірвемо цю схему за годину.