12

Коли автомобіль Дарини зупинився біля темної будівлі архіву на околиці міста, навколо панувала гнітюча, тривожна тиша осіннього вечора. Вона вийшла з салону, накинувши пальто, і попрямувала до парадного входу. Проте щойно її кроки луною відбилися від старого асфальту, з темряви біля важких дверей несподівано виріс силует високого чоловіка. Це був не Максим. Це був один із колишніх партнерів «Innovate Group», який через банкрутство Максима втратив величезні гроші і тепер шукав крайніх. У його руці хижо блиснув важкий металевий предмет.

— Ну що, головна архітекторка, догралася у самостійність? — пролунав хрипкий, злий голос чоловіка, що різко перегородив їй шлях. — Через тебе і твоїх багатих покровителів мої рахунки заблоковані. Віддавай нові коди доступу до проєкту або сьогодні ніхто нікуди не піде.

Дарина зробила крок назад, відчуваючи, як холодний жах сковує тіло. Вона опинилася в пастці. У цю секунду вона чітко зрозуміла: її сліпа гординя і спроба довести все самотужки ледь не коштували їй життя. Але перш ніж нападник встиг зробити різкий рух уперед, простір навколо розрізав шалений, несамовитий скрегіт гальм. Чорний позашляховик служби безпеки злетів із провулку, блокуючи вихід, і з нього, наче буря, вискочив Вадим. Час ніби зупинився. У його погляді не було й сліду колишньої стриманості — лише холодна, нищівна лють людини, якій загрожували найдорожчим. Один різкий, потужний рух — і Вадим опинився біля нападника, вибиваючи залізяку з його рук. Предмет із дзенькотом відлетів на асфальт. Другим ударом він заломив чоловіку руку за спину, жорстко притиснувши обличчям до капота машини так, що повітря з легень нападника вибило з хриплим стогоном.

— Ще хоч раз наблизишся до неї чи до її проєктів — і ніяка поліція тобі вже не знадобиться, — голос Вадима звучів тихо, але від цього ставало моторошно. У ньому не було крику — лише крижана, безкомпромісна рішучість.

Дарина стояла за кілька кроків, дихаючи через раз. Її серце шалено калатало в грудях, а в руках досі відчувався залишковий тремор. Вона дивилася на Вадима і чітко усвідомлювала: якби не його люди і ця погоня — вона б звідси не вийшла.

— Вадиме... досить, — вимовила вона нарешті, і голос пролунав ледь чутно. — Відпусти його. Нехай із ним розбирається поліція. Я вже викликала наряд.

Вадим на секунду затримав погляд на переляканому чоловікові, який уже дрижав від страху, а потім різко штовхнув його вперед. Той звалився на коліна. — Забирайся звідси, поки я передумав, — кинув Вадим, і нападник кинувся бігти в темряву. Тільки-но небезпека минула, Вадим різко розвернувся до Дарини. У його очах усе ще бушувала адреналінова буря. Він зробив кілька кроків і різко притягнув її до себе, зариваючись пальцями в її волосся.

— Ти зовсім з глузду з'їхала?! — його голос зривався на хрипкий шпот, у якому звучав непідробний жах від думки, що він міг запізнитися. — Яка муха тебе вкусила їсти цю «самостійність» ціною власного життя?!

Дарина притулилася чолом до його грудей, відчуваючи, як під дорогим блейзером шалено б'ється його серце. Вона не стала сперечатися. Уперше за весь час вона дозволила собі слабкість — просто обійняла його за талію, вдихаючи знайомий запах тютюну та парфумів.

— Я просто хотіла... хотіла перестати бути жертвою, — тихо відповіла вона, відчуваючи, як до очей підступають сльози. — Мені здавалося, що якщо я покладаюсь на тебе, то я нічого не варта сама по собі...

Вадим пом'якшав. Його обійми стали міцнішими, він обережно погладив її по спині. — Дурненька ти моя, — прошепотів він, цілуючи її в маківку. — Сила жінки не в тому, щоб іти на мінні поля самої. Сила в тому, щоб знати, за ким стоїть броньована стіна. Я ніколи не вважав тебе слабкою. Але я не дозволю тобі знищувати саму себе. У цей момент у кінці провулку блиснули сині проблискові маячки поліцейського авто — спрацювала система безпеки «Titan Capital», дублюючи сигнал тривоги. Вадим трохи відсторонився, дивлячись їй у вічі з упевненою усмішкою. — Ну що, архітекторко? Здається, на нас чекає невеличка розмова зі слідчими, а потім я відвезу тебе додому. До справжнього дому, де ніхто й ніколи більше не зможе тебе налякати. Дарина подивилася на нього вже без колишньої броні. Розуміння прийшло остаточно: деякі битви неможливо виграти наодинці, і справжнє партнерство починається там, де зникає страх бути вдячною.