10

Після розмови минуло кілька днів. У новому офісі «Aura Studio» кипіла робота: гуділи сервери, дизайнери обговорювали розгортку фасадів житлового комплексу «Південний», а над проєктом нависав легкий гул творчого натхнення. На папері все виглядало ідеально. Але для Дарини робочий простір перетворився на полігон внутрішнього напруження.

Вона сиділа за своїм столом, зосереджено вивчаючи креслення першого поверху, коли двері її кабінету відчинилися без стуку.

У проході з'явився Вадим. Він був у темно-синьому блейзері, без краватки, тримаючи в руках тонкий паперовий конверт. За останні дні між ними виросла тонка, але непохитна стіна. Вадим дотримувався своєї обіцянки: він не тиснув, не вимагав зустрічей поза офісом і не дозволяв собі зайвих дотиків чи натяків. Але його мовчазна присутність на шістдесятому поверсі — за кілька поверхів вище — відчувалася постійно.

— Не відволікаю? — його голос пролунав спокійно, хоча в темних очах читалася стримана напруга.

Дарина підняла голову, відклавши олівець убік. Вона відчула, як у грудях звичним спазмом стиснулося серце, але зберегла крижану рівновагу.

— Залежить від того, з чим ти прийшов, Вадиме, — відповіла вона, склавши руки на грудях. — Якщо це знову стосується додаткових інвестицій чи зміни підрядників через службу безпеки «Titan Capital», то я вже казала: архітектурну частину веду я.

Вадим повільно пройшов до столу, поклав конверт і сів на сусідній стілець, не чекаючи запрошення. Його рухи були вивіреними, але в них відчувалася втома людини, яка вперше зіткнулася з опором там, де звикла до беззаперечної підкори.

— Це не стосується підрядників, — сказав він тихо, розгортаючи папір. — Це стосується тебе. Точніше, твоєї безпеки. Мої люди зафіксували тривожні рухи навколо колишньої фірми Максима. Попри банкрутство і відкрите кримінальне провадження, він намагається через підставних осіб отримати доступ до твоїх старих електронних архівів, що лишилися на серверах. Можливо, шукає документи, якими можна шантажувати особисто тебе.

Дарина на секунду замерла. Холодна хвиля піднялася від шлунка до горла. Спогади про те, як вона годинами сиділа над документами, поки Максим за її спиною провертав свої махінації, боляче вдарили по нервах. Але разом із тим у ній спалахнула лють.

— І замість того, щоб передати цю інформацію слідчим, ти знову вирішив усе сам? — різко кинула вона, дивлячись йому прямо в вічі. — Ти знову встановив свій невидимий контроль, вирішивши захистити мене без мого відома?

— Я передав усю інформацію до прокуратури ще вчора ввечері, — жорстко відповів Вадим, і в його очах теж промайнула іскра сталі. — Я прийшов сюди не для того, щоб контролювати тебе, Дарино. Я прийшов попередити, бо ти маєш право знати, що цей щур усе ще намагається кусатися. Але ти настільки боїшся опинитися в боргу переді мною, що будь-яку допомогу сприймаєш як напад.

Його слова влучили в саму ціль. Дарина відвела погляд, відчуваючи гіркоту. Вона знала, що він має рацію. Її власний захисний механізм, вибудуваний після зради Максима, зараз працював проти єдиної людини, яка реально прикривала її спину. Але поступитися так просто вона не могла. Довіра не відновлюється за кілька днів від гарних слів чи врятованих проєктів. Вона вимагала часу, якого в них катастрофічно не було.

— Дякую за попередження, — холодно і сухо промовила вона, беручи конверт до рук. — Ялaвлення зрозуміла. Я посилю безпеку цифрових архівів студії самостійно.

Вадим довго дивився на неї, намагаючись пробити цю бронь, яку вона навколо себе збудувала. Потім він повільно підвівся.

— Самостійно — це чудово, Дарино, — його голос став тихим і відстороненим. — Але пам'ятай: грати в самотнього воїна можна доти, доки ворог б'є спереду. Коли б'ють у спину, потрібен хтось, хто дивиться назад.

Він розвернувся і вийшов з кабінету, залишаючи за собою важкий шлейф недосказаності.

Дарина залишилася сидіти наодинці з паперами. Серце калатало десь у горлі, а в повітрі ще довго висіло відчуття втрати контролю. Вона хотіла бути незалежною, але вперше за довгий час зрозуміла: шлях до справжньої свободи лежав не через ізоляцію від усіх, а через складний, болісний процес прийняття того факту, що поряд є хтось, хто готовий розділити з нею цей бій.