9

Світло у новому офісі «Aura Studio» було м’яким і розсіяним, але Дарина відчувала себе так, ніби весь день сиділа під прицілом потужних прожекторів. Проєкт «Південний» був остаточно затверджений радою директорів «Titan Capital», фінансування відкрите, а попередні борги Максима повністю ліквідовані юридичним відділом корпорації. На папері вона перемогла. У реальності ж усередині все ще трималося натягнутою струною.

Вона сиділа за робочим столом, механічно перебираючи зразки оздоблювальних матеріалів, коли за спиною пролунали тихі, але впевнені кроки.

Вадим зайшов до кабінету без стуку. Він зупинився на відстані кількох кроків, не наближаючись занадто близько, ніби відчував цю невидиму напругу між ними. У його погляді не було звичної владності — лише стримана увага людини, яка ретельно зважує кожен свій крок.

— Тобі вдалося те, чого не міг досягти жоден архітектор нашої компанії за останні п'ять років, — спокійно сказав він, обпершись плечем об одвірок. — Рада директорів досі обговорює твою презентацію. Ти довела всім, що «Південний» буде успішним.

Дарина повільно підняла очі від зразків. У її погляді не було тріумфу — лише та сама холодна, виснажлива настороженість, яка не відпускала її весь день.

— Дякую, Вадиме, — її голос пролунав рівно, але дистанційовано. — За фінансування, за юристів, за допомогу з аудитом. Я розумію, що без «Titan Capital» моє бюро зараз лежало б у руїнах. Але...

Вона замовкла на секунду, збираючись із думками, і підвелася з крісла.

— Але що? — у його темних очах промайнула тінь напруги.

— Але я більше не хочу залежати від чиєїсь доброти чи опинятися в ситуації, де хтось вирішує мої проблеми за моєю спиною, — Дарина зробила крок уперед, дивлячись йому прямо в вічі. — Два роки ти сидів поруч у тому старому офісі, спостерігав, як я б'юся об стіну, мовчки керуючи нитками з тіні. Ти кажеш, що рятував мене. Але для мене це виглядає так, ніби я просто перейшла з однієї клітки в іншу, тільки значно більшу і з дорогим золотим оздобленням.

Вадим замовчав. Він не відвів погляду і не зробив спроби виправдатися. Чоловік, який звик контролювати кожну ситуацію у світі великого бізнесу, вперше зіткнувся з тим, що його мотиви піддають жорсткому сумніву.

— Ти думаєш, я колекціоную тебе, як дорогий трофей? — запитав він тихо, і в його голосі пролунала ледь помітна, гірчава нота.

— Я не знаю, що ти колекціонуєш, Вадиме, — відрізала Дарина, схрестивши руки на грудях. — Я знаю лише те, що моє серце ще не загоїлося після того пекла, яке влаштував Максим. Мені потрібен час, простір і самостійність. Якщо ми партнери по бізнесу — чудово. Але не вимагай від мене сліпої віри. Я більше нікому не вірю на слово.

Вона відвернулася до панорамного вікна, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.

У кабінеті повисла важка, напружена тиша. Вадим кілька секунд дивився на її тендітну, але незламну постать, після чого повільно кивнув.

— Ти отримаєш увесь простір, який тобі потрібен, Дарино, — його голос пролунав тихо, але твердо. — Ніхто не тиснутиме на тебе. Але запам'ятай одне: я не збираюся грати в ігри в котяки-мишки. Я просто буду поруч, коли ти переконаєшся, що я тримаю слово.

Він розвернувся і безшумно вийшов з кабінету, залишаючи її наодинці зі своїми думками.

Дарина глибоко вдихнула повітря. Вона знала, що сказала різко, можливо, навіть занадто жорстко. Але вперше за довгі роки вона відчула головне: вона більше не була залежною жертвою. Вона була господинею власного життя, і тепер кожен її крок залежав тільки від неї самої.