6

Хмарочос «Titan Capital» зустрічав їх безмовною величчю. На відміну від творчого хаосу «Aura Studio», де кожен стіл зазвичай завалений паперовими макетами й зразками оздоблювальних матеріалів, тут панувало царство чіткої геометрії, холодного скла, матового металу та абсолютної, майже стерильної тиші. Коли швидкісний ліфт із прозорою стіною стрімко поніс Дарину й Вікторію на шістдесятий поверх, місто внизу почало швидко перетворюватися на мініатюрний макет з дитячого конструктора. У грудях знову звичним болем ворухнулося хвилювання, але цього разу воно не мало нічого спільного зі страхом. Це було передчуття чогось великого, незворотного перелому у власній долі. Вона більше не була вразливою дівчиною, що шукає виходу з глухого кута. Вона підіймалася на вершину як архітекторка свого нового життя. Двері ліфта відчинилися безшумно, мов у якомусь фантастичному фільмі. Перед ними простягся величезний хол, витриманий у глибоких антрацитових тонах. На стінах ледь помітно відблискували лаконічні металеві літери корпоративного логотипа. Вікторія провела Дарину коридором до масивних двостулкових дверей із темного дерева, які вели до кабінету Вадима, і зупинилася, ввічливо вклонившись.

— Вадим Олегович чекає на вас. Прошу, Дарино Андріївно.

Відчинивши важкі двері самостійно, Дарина ступила всередину. Кабінет вражав масштабом. Величезна панорамна стіна замість звичайної перегородки відкривала захопливий вигляд на весь мегаполіс, що потопав у променях денного світла. Посеред кімнати стояв мінімалістичний робочий стіл із темного каменю, за яким сидів Вадим. Він уже змінив сорочку на бездоганний чорний піджак, що ідеально підкреслював його широкі плечі та виправку. Коли вона зайшла, він повільно підняв очі від паперів, і в його погляді промайнула щира, тепла іскра, яка миттєво розтопила крижану офіційну атмосферу цього місця.

— Я знав, що ти впораєшся з Катею без зайвих емоцій, — сказав він, підводячись з крісла і роблячи кілька кроків назустріч. Його рухи були спокійними, але впевненими, як у хижака, що повністю контролює свій простір.

— Ти спостерігав? — здивовано примружила очі Дарина, зупинившись посеред кімнати.

— У мене є свої джерела інформації, — з легкою, ледь помітною усмішкою відповів Вадим, зупинившись поруч і затримавши погляд на її обличчі. — Але головне не це. Головне те, що ти вперше за довгі роки скинула з плечей весь той баласт, який тягнув тебе на дно.

Дарина глибоко вдихнула повітря, насичене тим самим терпким ароматом його парфумів і дорогим тютюном, і різко зробила крок ближче. Відстань між ними скоротилася до мінімуму. Тепер вона бачила кожну найдрібнішу деталь: теплий відблиск у його темних очах, легку тінь на гострих вилицях і те, як напружено здригнулися його м'язи на руках.

— Ти знав про все з самого початку, — промовила вона тихо, але твердо. У її голосі не було докору — лише жага повної правди. — Ти знав про плани Максима ще до того, як він підписав ті фальшиві договори. Ти знав про його зв'язки з «Innovate Group». Ти спеціально чекав, поки він сам зажене себе в пастку, щоб я нарешті прозріла?

Вадим не відвів погляду. Він узяв її за руку — його долоня була гарячою, а пальці міцно й надійно сплелися з її пальцями.

— Я чекав моменту, коли ти сама захочеш подивитися правді в очі, — його голос став нижчим, майже шепотом. — Якби я втрутився раніше і просто викупив його частку чи вигнав його з твого життя силою, ти б нікому й нічому не повірила до кінця. Ти б думала, що я просто черговий власник великих грошей, який вирішив придбати собі талановиту дизайнерку. А я хотів, щоб ти побачила різницю між тим, хто паразитував на твоїх досягненнях, і тим, хто готовий покласти до твоїх ніг усе місто.

Дарина відчула, як усередині неї обривається остання струна сумнівів. Уся та напруга, яку вона накопичувала роками, розсипалася на попіл. Вона повільно підняла вільну руку і торкнулася його щоки, відчуваючи тепле, живе прохолодне повітря кімнати.

— Ти божевільний, Вадиме, — видихнула вона з ледь помітною гіркою усмішкою. — Ти два роки сидів поруч у тому куєнному офісі, пив жахливу розчинну каву з паперових стаканчиків і мовчки спостерігав, як я малюю креслення ночами.

— Кава там дійсно була жахливою, — спокійно підтвердив він, нахиляючись ближче до неї і заглядаючи просто в душу. — Але це була найкраща кава в моєму житті, бо ти сиділа за сусіднім столом.

У цю хвилину засклені двері кабінету раптово різко й гучно відчинилися.

На порозі стояла людина, появи якої тут не очікував ніхто. У пом’ятому дорогому костюмі, з почервонілими від безсоння і сліпої паніки очима, туди увірвався Максим. За його спиною розгублено задихався молодий охоронець із служби безпеки корпорації, який намагався виправдатися: — Вадиме Олеговичу, він прорвався через нижній контроль, ми не встигли... Вадим навіть не обернувся до охоронця. Його рука на секунду міцніше стиснула долоню Дарини, а в очах миттєво згас будь-який натяк на тепло, змінившись на холодну, невідворотну загрозу арктичного айсберга.

— Ти... ти сука кончена! — заволав Максим, тикаючи пальцем у бік Дарини, повністю втративши рештки самоконтролю і розуму. Його голос зривався на фальцет. — Ти думаєш, що влаштувала тут казку з цим багатим виродком?! Ти знищила всі мої контракти! Банки вимагають повернути кредити за три дні! Мене зараз розірвуть на шматки кредитори з «Innovate Group»! Підписуй негайно папери про передачу прав на «Aura Studio» або я зроблю так, що ти не доживеш до вечора!

У кімнаті повисла настільки густа, напружена тиша, що здавалося, можна почути, як за вікном на висоті шістдесятого поверху свистить вітер. Дарина навіть не здригнулася. Вона повільно повернулася до колишнього нареченого, дивлячись на нього з таким крижаним спокоєм і погордою, що Максим на секунду замовк, захлиснувшись власними погрозами.