1

Дарина затрималася в офісі своєї студії інтер’єрного дизайну «Aura Studio» до пізньої ночі. Усе її життя останні кілька років нагадувало нескінченне коло: створення проєктів, вибивання підрядів і постійні дзвінки від нареченого — Максима — з проханням «скинути ще трохи грошей на розвиток його стартапу «Innovate Group»». Вона вірила йому. Вона вірила і своїй молодшій сестрі Каті, якій дозволила жити у своїй просторій квартирі та всіляко балувала її. «Ви ж моя єдина родина», — часто повторювала вона собі, відмахуючись від маленьких тривожних дзвіночків. Того вечора Дарина припаркувала свій білий кросовер Lexus NX — гордість, на яку сама збирала три роки — біля будинку. Вона хотіла зробити сюрприз: замовити їхню улюблену піцу, щоб відсвяткувати підписання великого контракту. Але сюрприз чекав на неї. Двері спальні були прочинені. Звідти лунали п’яний сміх і знайомі голоси. Дарина зупинилася на порозі, і кров застигла в її жилах. На підлозі в коридорі валялися розкидані речі: її власна сукня, яку Катя потайки взяла без дозволу, і Максимова зім’ята сорочка. У спальні панувала атмосфера брудної вечірки. На приліжковому столику стояла відкрита пляшка дорогого вина, тарілка з екзотичними фруктами та коробка цукерок, які Дарина берегла для особливого випадку. У повітрі стояв важкий запах алкоголю й дешевих парфумів. На її власному ліжку, серед розкиданих речей, сиділи Максим і Катя. Максим був лише у спідній білизні, а Катя, зухвало відкинувши голову назад, розважалася в одній лише мереживній білизні Дарини. Вони сміялися, розгортаючи світлини з дорогих закордонних курортів — Мальдіви, Балі, найкращі п’ятизіркові готелі...

— Ти бачила її обличчя, коли я сказав, що мені знову потрібні кошти на «термінові витрати для «Innovate Group»»? — з цинічною усмішкою затягувався сигаретним димом Максим, ледь прикритий простирадлом. — Вона ж пахає, як кляча, у своїй «Aura Studio» заради нашого щасливого майбутнього!

Катя розсміялася, відпиваючи вино прямо з пляшки та вибираючи найдорожчу цукерку з коробки. — Вона настільки тупа, що й досі вірить, ніби ми просто дружимо. Ще місяць — і ми дотиснемо її з тим нотаріальним переоформленням прав на нерухомість і рахунки, продамо частину її активів, і у нас буде достатньо грошей, щоб назавжди зникнути з цієї країни. Навіщо нам ця трудоголічка? Коробка з піцою випала з рук Дарини глухим стукотом. Звук розірвав тишу кімнати. Максим і Катя різко повернулися. На їхніх обличчях не було й краплі сорому — лише роздратування від того, що їх перервали. — Дарино? Ой, ти вже вдома? — солодко й фальшиво протягнула сестра, навіть не намагаючись прикритися. — Ну, ти ж сама бачиш. Ми давно кохаємо одне одного. Ти для нього — просто зручний гаманець і спонсор. Світ навколо Дарини розсипався на дрібні осколки. Повітря зникло. У грудях пекло так сильно, ніби туди вткнули розпечений кинджал. Сльози затьмарили очі, але вона не могла видати жодного звуку — лише беззвучно хапала ротом повітря, відчуваючи, як земля йде з-під ніг. Вона віддала їм усе: свої гроші, турботу, кожен зароблений долар, а вони сміялися з неї за її ж спиною, розважаючись на курортах за її рахунок. Зібравши залишки гордості, що палили зсередини, Дарина розвернулася і вилетіла з квартири. Вона бігла сходами вниз, не помічаючи сліз, які струмками лилися по обличчю. Осінній холодний вітер вдарив у груди, але він не міг згасити той вогонь зради, що палив зсередини. Вона опустилася на лавку біля порожнього нічного парку, закривши обличчя руками, і вперше за довге життя розридалася вголос — так гірко, відчайдушно і безпорадно. Її світ був знищений. Небо затягнулося хмарами, і на холодний асфальт закапав дощ. У цей момент на дорозі біля парку з тихим гудінням зупинився розкішний чорний позашляховик останньої моделі. Двері відчинилися, і на мокрий асфальт ступив чоловік. Над його головою миттєво розкрилася чорна парасоля. Дарина навіть не підняла голову, думаючи, що це випадковий перехожий. Але кроки зупинилися просто перед нею. Дощ перестав падати на її плечі — чужа парасоля закрила її від негоди.

— Дарино... дивись на мене. Подивись на мене, благаю.

Голос був не просто теплим — він тремтів від люті та болю. Дарина крізь пелену сліз підняла очі. Перед нею на асфальті навколішки сидів Вадим. Той самий «тихий аналітик», який зазвичай скромно мовчав за сусіднім столом в офісі. Хоча тепер, дивлячись на його дорогий костюм і розкішне авто позаду, вона раптом чітко зрозуміла: цей чоловік зовсім не той, за кого себе видавав. Зараз його ніби підмінили. Його темні очі палали диким, несамовитим вогнем, а пальці стискалися в кулаки так, що побіліли суглоби. Він стежив за нею від самого будинку, бачив усе через вікно і ледь стримувався, щоб не рознести ту квартиру на шматки. У його погляді не було жалю — була шалена, всепоглинаюча буря. Він кохав її так довго, так болісно і так віддано, дивлячись на неї з тіні, що зараз його серце буквально кричало разом із її сльозами. Вадим різко, але неймовірно ніжно схопив її холодні руки своїми гарячими долонями, притиснув до своїх грудей, щоб вона відчула, як шалено б'ється його серце.

— Ти чуєш мене? — його голос хрипів, у ньому звучала дика рішучість і пристрасть, яка змусила Дарину затамувати подих. — Вони не варті й єдиної твоєї сльози! Подивися на себе, Дарино, ти — найсильніша, найталановитіша жінка! А вони... тварюки, які згниють за свої вчинки. Я клянусь тобі, я не дозволю їм знищити те, що ти створила. Я нікому більше не дозволю зробити тобі боляче!

Дарина шоковано дивилася на нього, забувши про дощ і весь світ. У цій темній нічній тиші, на холодному асфальті, біля ніг цього таємничого і такого відданого чоловіка, вона раптом відчула таку неймовірну силу й захист, яких ніколи не давав їй Максим. Вона ще нічого про нього не знала — ні хто він насправді, ні чому опинився тут опівночі. Але зараз їй було байдуже. Вона просто тонула в його погляді, знаходячи в ньому єдину опору в цьому зруйнованому світі.