22

— Що сталося? — чоловік нахмурив брови, — ти налякалась чогось?

— Ні, — буркнула я якось надто грубо і нахилилась, щоб підняти телефон.

— Але ж я бачу, Яно. — Голос Давида став теж суворішим, наче він прекрасно розумів, що я брешу.

— Нічого такого. Просто дещо прочитала. Про своїх батьків, — відповівши це, я знову глянула на фото. Легені стиснуло наче сталевим кулаком.

— Сподіваюсь, з ними все добре?

— Так. Так… Будь ласка, відвези мене додому.

— Що? — він неабияк здивувався, — у нас же щойно були плани.

— Мені зараз не до цього, — я уважно дивилась у вікно, намагаючись стримувати тремтіння, — мені треба додому. Хочу трохи побути сама.

— Що ти приховуєш? — раптом злетіло з вуст Давида.

— Ти про що? — я різко розвернулась до нього і зустрілась з проникливим поглядом його вкотре дуже темних очей.

— Опиняєшся тут, кажеш, що заблудилась. Тепер тобі надсилають щось і ти різко стаєш сама не своя. Це все не схоже на прості випадковості. Ти не хочеш поділитися зі мною?

— Не хочу, — я розвела руками, — немає чим ділитись, Давиде. Все нормально. Мені просто треба додому.

— Гаразд, — він різко рвонув з місця, що мені довелось вхопитись за ручку, щоб втриматись. 
Я прикрила очі та спробувала опанувати себе. Сергій відправив когось стежити за моїми батьками. Цей хтось прекрасно знає, хто вони і знаходиться дуже близько. Невідомо чим це все може обернутися. Він дуже небезпечна людина. А Давид навіть нічого і не підозрює. Проте, здається, він почав сумніватись у мені. Я ще й так грубо відповідала йому. Але це в мені говорив мій страх. За батьків. Підсвідомо я хочу відгородити їх від будь-яких проблем. Навіть якщо доведеться пожертвувати власним щастям. Їхали ми в повній тиші, Давид постійно слідкував за дорогою і жодного разу навіть не глянув на мене, як це бувало раніше. Серце стискало від болю та образи, але обирати в такій ситуації… Вже біля мого будинку, коли авто зупинилось, ми з ним ще якийсь час сиділи мовчки. Та потім я все-таки вирішила вже вийти і нахилилась, щоб поцілувати його. Але чоловік не відреагував на це, навпаки, навіть трохи відвів голову вбік, щоб я не торкнулась його.

— Ти ображаєшся? — тихо спитала.

— Я просто хочу, щоб ти розібралась в собі. І своїх почуттях. Не бажаю бути…зайвим. 
Ці слова наче прошили мене наскрізь струмом. Але зовні я не показала ніякої реакції, а просто мовчки вийшла надвір. І не встигла я зачинити двері, як Давид різко рушив з місця та поїхав геть. Мої коліна затремтіли, а по щоках знову потекли сльози. Чого ж я могла чекати від цієї ситуації… Захотіла «розваги», думала отримаю такі легкі гроші. А що ж мені робити тепер? Я так кохаю Давида, це неможливо пояснити словами. Але ж Сергій може щось заподіяти моїм батькам. Як він так легко їх знайшов навіть закордоном… Це битва совісті, розуму та почуттів. Але мені здається, я вже знаю, хто переможе. 
Коли їхала в ліфті, то сльози продовжували текти по щоках. А я згадувала той наш поцілунок. Він був таким спонтанним та дивним, але таким чуттєвим і ніжним, чомусь зі всіх наших поцілунків цей в тому ліфті для мене є найулюбленішим, хоч тоді ми один для одного були ще зовсім ніким. Коли я пішла до сусідки по Соню, то жінка довго допитувала, що зі мною. А я брехала, що повернулась з кіно, де дивилась дуже сумний фільм. Так, звісно, я ж чудово вмію брехати… Але цей сумний фільм, мабуть, і є моє життя. Незважаючи на мою тижневу відсутність, Соня зовсім не показувала, що сумувала. Киця лише поїла і гордовито пройшла повз мене до своєї лежанки. Я лише встигла помітити, як вона виросла. Мабуть, Соня розуміє, яка я погана людина і не хоче мати зі мною справ. Що ж, я чудово можу зрозуміти її. Але не встигла я якось отямитися та заспокоїтись, як знову завібрував телефон. І це дзвонив Сергій.

— Яка ви здібна дівчина, Яно. Все схоплюєте практично одразу.

— Чого вам? — сказала я крізь зуби.

— Давид щойно поїхав у бар. Там він буває лише в критичних випадках. І як я розумію…

— Так, ми посварилися! — крикнула я, нестримуючись, — через вас! Через ваші тупі вимоги!

— Раджу не розмовляти зі мною таким чином, — його голос був спокійний, але відчувалась загрозливість.

— Бо що? — я істерично засміялась, — не думала, що ви такий жорстокий. Ще й якось добрались до моїх батьків…

— Я просто намагаюсь вберегти свого сина від всяких пройдисвіток. Він дуже багато пережив.

— Мені це відомо, — зі злістю сказала я.

— Справді? — Сергій здивувався, — він вам щось розповідав?

— Усе. Я знаю усе про його життя. Як і він про моє. Неочікували такого?

— Думаю, про ваше життя Давид не знає однієї деталі, — я аж відчувала, з яким задоволенням він каже ці слова.

— Ви так ненавидите мене?

— Дівчинко, мені байдуже на тебе. Я хвилююсь за Давида. А ти точно не та, кого я б хотів бачити біля нього. Адже ти вже показала себе, коли погодилась на мою пропозицію.

— Але ж…— я почала обурюватись, але він перебив мене.

— Досить цих пустих розмов. Повторюю, тиждень. Тоді ти отримаєш гроші, а твої батьки спокій. 
Я не встигла нічого заперечити, як Сергій вимкнув дзвінок. Мої емоції були вже на межі, тому я просто гепнула на підлогу посеред кімнати, жбурнула телефон кудись подалі і просто ридала. Ніколи ще я не почувалась такою слабкою. Думала, що найгірше моє життя було з Тимуром. Та здається, що зараз все стало набагато жахливіше. 
Я розплющила очі, але відразу ж прикрила їх назад. Не памʼятаю, як я вчора опинилась на дивані, та спала саме тут. Повіки злипались і я просто відчувала, як сильно опухло моє обличчя від дурних сліз. Мені не хотілось нічого, навіть ворушитися. Проте відволік мене знову телефон, який довелось шукати після вчорашньої істерики. Проте цього разу це вже був мій начальник. Він одразу ж почав завалювати мене інформацією, але я різко перебила його та сказала, що звільняюся. Він був вражений, а мені було байдуже. Обіцяв там щось про підвищення зарплати та інший кабінет, але я лише попрощалась і вимкнула дзвінок, попередньо заблокувавши його номер. Повернулась на диван та лягла обличчям в подушки. Хотілось просто зникнути. Повернутися в минуле і тоді не йти в ту дурну кавʼярню, не знайомитись зі Сергієм та не погоджуватися на його пропозицію. Та вже було запізно. Колюча брехня заволокла моє життя і своїми шипами все сильніше впивається в серце. Я сама створила собі проблеми. Але коли я думаю про Давида… хочеться просто кудись втекти разом з ним і бути щасливою. Та я розумію, що це неможливо. 
Все ж мій план втілився в життя і весь день непорушно я пролежала на дивані. Не їла, не пила… лише один раз насипала їжі Соні. І навіть вона не заходила до вітальні, мабуть не хотіла перебувати в моїй пригніченій аурі. На вулиці стемніло і сутінки пробралися до квартири. А я продовжувала лежати, замотана своїм пледом та скручена в максимально можливий клубочок. Але надто неочікувано хтось настирливо почав турбувати мене через дверний дзвінок. Я піднялась, не виплутуючись з пледа. Спочатку я подумала, що це сусідка, можливо я щось забула з речей Соні. Але яким же було моє здивування…