21

— Куди ви везете мене? — вкотре спитала, але звісно ж, не почула жодного слова у відповідь, — ви глухий там чи що!?

— Не набридло? — врешті гаркнув охоронець, — мені сказали вас привезти, я виконую наказ. Все. Я не повинен вам нічого пояснювати.

— Хто б сумнівався, — я закотила очі та повільно сповзла по сидінні. 
Сергій хоче мене бачити. Так грубо і невиховано. Отже нічого доброго від цієї зустрічі чекати не варто. Він точно усе зрозумів, що я брехала йому і що між нами з Давидом точно не фіктивні стосунки. Я вдарила себе кулаком пр коліну і до болю закусила губу. Краще б мені було взагалі не мати справи з цим чоловіком. 
Весь час я думала, що водій везе мене до Сергія на роботу, але дорога виявилась зовсім іншою. Спочатку я добряче напружилась, але авто зупинилось біля величезних воріт, за якими ховався дорогий особняк. Отже, ми приїхали до нього додому. Чомусь це видалось мені ще гіршим.

— Зайдете всередину, — грубо говорив охоронець, — відразу повернете наліво. Ідіть прямо нікуди не повертаючи та не заходячи. Коридор поверне вправо. І знову підете до кінця. Там побачите єдині двері.

— І ви навіть не проведете мене? — я витріщилась на чоловіка, намагаючись запамʼятати названий ним маршрут.

— У мене нема на це часу, — фиркнув він і голосно закривши двері авто, швидко виїхав з подвірʼя. Я ж дивилась йому вслід і тепер не розуміла, як зможу повернутись додому. 
Коли я зайшла всередину, то була приємно вражена. Думала, що тут буде набагато екстравагантніше, та будинок був зроблений зі смаком. Повільно йдучи довгим коридором, я розглядала стіни та поодинокі картини та фото, але зрештою нічого цікавого не було. Так само мене дуже здивувала абсолютна тиша, наче крім мене в особняку не було нікого. Може це пастка? І зараз тут проходять останні хвилини мого життя… Похитавши головою, щоб відігнати дурні думки, я вперлась поглядом у потрібні двері. Довго не наважувалась, та врешті сильно постукала.

— Заходьте, — почувся буденний голос Сергія і мені чомусь стало спокійніше.

— Добрий вечір, — тихо сказала я і протислась крізь вузьку шпарину дверей, опустивши очі.

— О, Яно, це ви? — Сергій відволікся від свого телефону лиш на секунду і продовжив там щось друкувати. Я опинилась в його кабінеті, та він був значно меншим та простішим, ніж той, що у «SEBASTIANO». Навіть зараз чоловік сидів не за своїм столом, а на невеликому кутовому диванчику біля вікна. Краєм ока на маленькому столику я помітила декілька недопалених цигарок та склянку з темною рідиною. Чомусь не думала, що Сергій палить та пʼє алкоголь.

— Ви сьогодні…вдома…— я вимучено посміхнулась ніби  сама до себе, заспокоюючись.

— Так, у мене вихідний, — він продовжив дивитись у свій телефон, — а ви? Відпочили? Набрались сил?

— Ви для чогось хотіли мене бачити? — я вирішила проігнорувати його питання.

— Ну якщо ви спитали, — чоловік нарешті відклав телефон і різко піднявся на ноги. Зробивши декілька широких кроків, опинився майже поряд зі мною. В ніс вдарив запах диму і я інстинктивно відійшла назад. — Вирішили поводити мене за ніс, шановна?

— Щ-що ви маєте на увазі? — мій голос був надто переляканий, що розізлило мене саму.

— Думаєш, я такий тупий, дурна дівко!? — Сергій просичав це так люто, що хотілося просто сплющитись від його тону.

— Я…я…не розумію…— я продовжувала йти назад, поки не зіштовхнулась з комодом. Зверху стояла статуетка і похитнувшись, вона спробувала впасти. Але я встигла впіймати її практично над підлогою. 

— Звабила мого сина, так? Вирішила ним покористуватися!?

— Що!? — я обурилась і вже більш впевнено дивилась на чоловіка, — здається, ви самі просили мене це зробити, хіба ні!? Не ви найняли мене, щоб я закохала його в себе, щоб розлучила з тією його дівкою?

— Все так, — вже спокійніше сказав Сергій, — але ти мала взяти гроші і зникнути. Навіть якщо Давид і міг закохатися в тебе, то досить швидко би забув тебе. Але ти продовжуєш крутитися біля нього!

— А якщо я теж закохалася!? — голосно сказала я, — чи таке ви не розглядаєте?

— Що? — пирснув сміхом чоловік, — навіть якщо це так, ваші стосунки приречені.

— Чого це?

— Як ти думаєш, Давид дуже зрадіє, коли дізнається, що ти навмисно з ним познайомилась? Що навмисно проводила поряд стільки часу? Що з самого початку була підісланою?

— Він не дізнається цього ніколи. Хіба що ви йому скажете, але не думаю, що він повірить…

— О…— коротко вигукнув Сергій, ніби щось згадав і підійшов до дивану, — ти ж сама йому все скажеш. Своїми власними словами.

— Та як ви…— в мене забракло слів, коли чоловік повернув до мене телефон, де весь той час відбувався запис звуку.

— А якщо і цього тобі буде мало… То я чудово знаю, де ви були весь цей тиждень. Ти не хворіла, до батьків не їздила. Звісно ж, вони закордоном. І все твоє життя там були. Ти б нізащо просто так до них поїхала.

— Що? — я сказала це на одному подиху і відчула, як тремтять коліна. Звідки цей чоловік знає про такі деталі мого життя?

— Ти здивована? — він гидко засміявся.

— Чого ви хочете від мене? — спитала я, відчуваючи, як сильно починає наростати в мені ненависть.

— Я даю тобі тиждень. Так, я люблю свого сина, тому не хочу, щоб він страждав від невідомості. Та і ти все ж виконала моє прохання… Тому за тиждень маєш все закінчити, взяти гроші і зникнути з його життя. Якщо я хоч щось не те запідозрю…

— Я зрозуміла, — я різко обірвала його слова, — можете не продовжувати.

— Мій охоронець поїхав по справах. Тому вибач, додому доведеться добиратися якось самій.

— Мені не привикати, — буркнула я і поставивши врешті на місце статуетку, що весь цей час тримала в руках, я направилась до дверей.

— Тиждень, Яно. Тиждень. Впораєтесь раніше — прекрасно, — ці слова наздогнали мене вже в дверях. Але я не відповіла нічого, а просто навіть не оглядаючись пішла геть. 
Сльози душили мене, в горлі стояв колючий ком. Мені було просто важко усвідомити, що все це відбувається насправді зі мною. Але хіба це не було відомо з самого початку? Це була афера і зрештою вона принесла свої плоди. Але я не можу… Не можу відмовитись від Давида, не тоді, коли він приніс в моє життя найбільше щастя. Вийшовши надвір, я зробила декілька глибоких вдихів. Оглянулась на будинок і в одному з вікон побачила Сергія, що спостерігав за мною. Стало просто огидно від цієї людини, тому я швидким кроком пішла на вихід, щоб якнайшвидше забрати від себе його липкий погляд. В голові не вкладалось, яка він жорстока і сувора людина. Але ж, ідіотко, це все було зрозуміло з самого початку, на що ти сподівалась? Він найняв незнайому людину, щоб не дати сину одружитися. Зрештою, він виявився правий, а ти добряче вплипла. Я йшла просто у невідомому мені напрямку, витираючи сльози, що ніяк не могли припинити текти по щоках. Врешті, коли я зрозуміла, що опинилась у зовсім незнайомому мені районі, зупинилась. Надворі вже був вечір, тому орієнтуватися я просто не могла. А може й причина в цьому була зовсім інакша. Я дістала телефон, щоб хоча б на карті зрозуміти, де я і в той же момент на екрані зʼявився дзвінок від Давида. Я затремтіла і сльози потекли сильніше. Але не відповісти я просто не могла.