18

— Що там? — ніяково спитала я, наче уявлення не маю, яке відео могли надіслати Давиду. Наче не чую чітко кожне слово, яке тоді говорила Аліна та її мати.

— Та це…— чоловік зосереджено дивився в телефон і хмурив брови, — щось дивне.

— Бачу ти дуже схвильований, — я підсунулась ближче та ніби випадково глянула в телефон, — це Аліна?

— Так. І її мама, — холодно сказав Давид.

— О ти знаєш її матір? — я щиро здивувалась.

— Ми бачились всього раз…але…— він різко піднявся на ноги і ввімкнув відео ще декілька разів. Я відчула, як у мене намокли долоні від хвилювання і теж підвелась слідом за ним.

— Давиде? Все добре? — щиро спитала.

— Я просто…не можу повірити. Аліна використовувала мене. 

— Що ти маєш на увазі? — знову моя акторська гра. Знову брехня. Як же мені це набридло.

— Вона хотіла привласнити собі мої гроші. Гроші мого батька. Не можу повірити, — він запустив пальці у своє волосся.

— Тобто? — я вдавала, що зовсім нічого не розумію.

— Яно, я…я майже нічого не розповідав про свою сімʼю, але мій батько досить…досить заможна людина. Відома людина. Я намагаюсь цим не хвалитися, але все-таки… За час наших стосунків Аліна мабуть про все давно дізналась і спланувала свої дії.

— Чому я не здивована, — я закотила очі і відвернулась.

— Але цікаво, звідки у батька таке провокативне відео. Невже він знову шпигує за мною та моїм оточенням.

— Він аж настільки впливовий? — спитала, дивлячись собі під ноги.

— Давай зараз не будемо про нього говорити, — Давид підійшов до мене і взяв за руки, змушуючи глянути на нього, — я мушу подякувати тобі.

— Мені? За що?

— Що ти врятувала мене від аферистки. Як же я міг бути таким дурним і нічого не помічати.

— Чому бути? — я засміялась.

— Яно, ти… просто янгол. Мій янгол-охоронець.

— І що належить янголу за його роботу? — я хитро посміхнулась. 
Давид сильніше обійняв мене та поцілував. І здавалося, що цей цілунок був зовсім інакшим, ніж попередні рази. Більш щирим, більш ніжним та з більшим бажанням, ніж зазвичай. Від усвідомлення цього я мимоволі затремтіла. В голові складалось докупи все, що говорив Давид і я справді зрозуміла, що він кохає мене. І я його. Але сказати вголос чомусь я це не наважуюсь. Страшно. Бо рано чи пізно правда таки випливе назовні. І якими ж будуть від неї наслідки, я не уявляю… Але він дійсно кохає мене. Що ж… своє завдання я виконала бездоганно. Тільки от тепер мені не треба ніяких грошей, я просто хочу бути поряд з Давидом. 

— Дякую тобі, — прошепотів він мені в губи.

— За що? — так само тихо спитала.

— Що зʼявилась в моєму житті. Що тоді звалилась на мене, — чоловік тихо засміявся.

— Мабуть всоте скажу, що це було випадково.

— Випадковості невипадкові. 

— Так…— я натягнуто посміхнулась, — думаю ти маєш рацію. Нічого не буває випадково…

— Гаразд, ходімо вже звідси. Я ще хочу поговорити зі своїм батьком. 
І ще раз поцілувавшись, ми пішли з галявини. Мені чомусь зовсім не хотілося покидати це місце, цей ліс, бо тут відчувався неймовірний спокій. Такий собі острівець тиші та свіжості серед шумного і запиленого міста. Ми йшли неспішучи, вже розмовляючи постійно. Я почувалась такою щасливою, готова була звернути усі гори. Тільки б тримати Давида за руку. Я памʼятаю, як починалися у нас стосунки з Тимуром і це було щось геть інше. Зараз я відчуваю легкість, простоту і абсолютний спокій. Цей чоловік зі мною творить якісь незрозумілі речі, бо ще ніколи так сильно я не хотіла бути поряд. До дому моди, біля якого я залишила своє авто, ми дійшли тоді, коли вже практично стемніло. Навколо будівлі було дуже потужне освітлення, тому ми з Давидом бачили одне одного дуже добре.

— Що ти робитимеш? — спитала я, провівши рукою по його грудях.

— Зараз зайду до батька. Все-таки хочу знати, звідки у нього таке відео. А може це монтаж, — він знизив плечима, — звісно, мені байдуже. Але таки хочу знати всі деталі цієї історії. А ти?

— Поїду додому. Соня чекає. Тільки от ми досі майже не змогли подружитись. Вона ніби знущається з мене.

— Або ти з неї, — Давид засміявся, — просто припини акцентувати на цьому увагу. Відпусти ситуацію. Проводь з нею час, грайся, проявляй ніжність. Але лише з її згоди. І побачиш, що за деякий час все зміниться.

— То ти ще й зоопсихолог? — я підняла одну брову.

— Не скажу, — Давид коротко поцілував мене, — чекай на мене. Приїду мирити вас. 
Я посміхнулась і сіла в авто. Він помахав мені рукою і я розвернувшись, рушила. Дивлячись у дзеркало, як Давид направляється у «SEBASTIANO». Важко ковтнула. Сьогоднішній день був дуже сильно приправлений брехнею. Він вірить мені, довіряє, а я наче останнє стерво брешу йому просто в очі. Це так мучить мене, бо хочеться сісти і розповісти йому всю правду про себе і його батька. Але думаю, що нічим добрим це не закінчиться. 
Вдома моя кішечка була не дуже рада мене бачити, бо розчаровано махнула хвостом і пішла геть, як тільки я зʼявилась на порозі. Як тут можна чекати на якусь котячу «згоду», якщо вона навіть зустріти вдома мене не хоче. Я втомлено попленталась на кухню, бо добряче зголодніла. Зробивши собі мінімальну вечерю, я трохи загубилась в телефоні та дурних відео. Потім просто лежала на дивані, поки спокій не порушив дзвінок у двері.

— Я ж обіцяв, що приїду, — Давид з порога поцілував мене і хоч я була страшенно втомлена, міцно обійняла його.

— Здається, що це все ти робиш тільки заради Соні, — я засміялась.

— Ну…заради вас обох. Як я можу спокійно жити, коли знаю, що ви тут можете побитися.

— Я б ніколи не зачепила її, — я нахмурила брови.

— І жартів не розумієш, — Давид закотив очі, — пішли, де ця пухнаста сніжинка. 
Ми пройшли до вітальні, де Соня лежала на дивані і гралась своїм клубочком. Чоловік сів поруч з нею та почав легенько гладити. Від цього кицька зупинила свою гру і почала задоволено мурчати. Потім наполегливо тулилась головою до руки Давида і врешті вилізла до нього на коліна.