14

Моя сукня була без бретель, то ж доступ до шкіри був чудовий. Губи Давида цілували мою шию, плечі, а я мало не тремтіла від того, наскільки це було приємно. Він охопив мене рукою під грудьми і міцніше притис до себе. Я відчувала його важке збите дихання і знову крізь тканину сукні гарячі пальці мало не обпікали шкіру. Здавалося, що я сплю і це просто дуже приємний сон. І зараз от-от я прокинуся в порожньому холодному ліжку. Мої ноги не витримували такої напруги, тому я повільно роззулась спочатку з одної туфлі, а потім з іншої. Відсутність підборів зробила мене трохи нижчою, від чого Давид був змушений нахилитись сильніше. Його сильна рука міцно тримала моє тіло і я почувалась в той момент ніби в найбільш захищеному місці на світі. Гарячі поцілунки обпікали шкіру і наче запалювали всередині те дуже давно забуте почуття, яке зараз починало зароджуватись з новою силою. У мене теж було неймовірне бажання поцілувати Давида, але він не дозволяв, бо я була так сильно притиснута до його тіла, що не могла й поворухнутися. Але врешті його хватка ослабла і він повільно забрав руку. Провів пальцями по моїй шкірі, торкнувся плеча і знову по спині провів рукою вниз, але зупинився. Я відчула, що чоловік торкається бігунка на замку моєї сукні. І від цього затремтіла ще сильніше.

— Що таке? — прошепотів Давид.

— Це…ти…— в голові дуже плутались думки, — що ти робиш?

— Я… цілую тебе. 

— Ем…не так. Що ти хочеш зробити? — я нарешті повернулась до нього обличчям і зустрілась з його дуже темними очима. І злегка затуманеним поглядом.

— Ти про це, — Давид провів рукою по спині, де був замок, — вибач. Вибач, я… який же ідіот, — він запустив руку у своє волосся і відступив від мене на крок. Одразу ж стало холодно. — Я не мав цього робити, вибач… Боже. Я краще піду. Щоб не наробити дурниць.

— Ні, — я трохи істерично пискнула і вхопила його за руку, — будь ласка, тільки не йди.

— Чому? Хіба я щойно не образив тебе? 

— Що? Ні…— я спробувала провести рукою по спині, — це не ображає мене, але…

— Але що? — Давид з цікавістю спостерігав за мною.

— Це трохи зашвидко. І… зараз не дуже вдалий час. Але… чи можеш ти залишитись сьогодні зі мною? Я…не…— я не могла підібрати слів і просто заїкалась від хвилювання. — Я не хочу залишатись сама. Сьогодні.

— Чому? — чоловік підійшов ближче до мене та охопив руками за плечі.

— Бо я…не хочу відпускати тебе, — я підняла на нього очі, які почало пекти від сліз, що хотіли зʼявитися. 
Сама не знаю, що мене штовхнуло на це все. Він міг просто піти і я б спокійно пішла спати. Але весь сьогоднішній день був такий дурний, ще й Тимур наговорив мені цього всього. Мені мало б бути байдуже, але все-таки щось образливе було в його словах. Тим більше, коли Давид поряд, в мене ніби відключається весь здоровий глузд. Це саме так виглядає кохання? Бо я вже здається трохи забула… Він обійняв мене і я притулилась до його грудей. Цей приємний парфум знову вдарив у ніс і я несвідомо почала принюхуватись.

— Що ти робиш? — сміючись спитав Давид.

— Нюхаю тебе, — пошепки сказала я, — ти дуже гарно пахнеш.

— Справді? — він хмикнув, — а я хотів ці парфуми більше не купувати.

— Вони найбільше подобаються мені зі всіх, які я чула від тебе. Якщо ти не хочеш їх, віддай флакон мені, — я засміялась і опустила очі.

— Я дам тобі значно більше, — він підняв моє обличчя за підборіддя і поцілував. В моїй голові це все відбувалось наче в фільмі. Ми цілувались посеред коридору, а потім Давид, не відриваючись, потягнувся вбік і вимкнув світло. В квартирі постала нічна темрява. Не закінчуючи поцілунок, ми повільним кроком почали йти в бік вітальні. Всередині в мене стиснулось все від хвилювання, що от-от зараз може щось трапитись. Але ж і я сама в цьому винна, бо попросила Давида залишитись. Отже, маю бути готовою до всього. Він же повільно опустився на диван і потягнув мене до себе на коліна. В цій сукні дуже важко було робити різкі рухи, тому я дуже обережно спустилась йому на ноги. Мої щоки горіли, а натомість кінчики пальців стали льодяними. Я торкалась ними шиї Давида і деколи відчувала, як він сіпається від того холоду. Поцілунок першою завершила я, бо вже не вистачало повітря. Я вперлась головою до його плеча і навіть так чула, як же шалено калатає серце Давида. 

— Чому ти залишився? — пошепки спитала.

— Бо я теж не хочу відпускати тебе, — чоловік говорив так само тихо, — хто зна, що відбувається, але я відчуваю до тебе якісь такі…нові почуття, з якими я ще не знайомий. І вони дуже приємні. А коли той твій колишній ображав тебе, хотілось просто розбити йому носа.

— А як же Аліна?

— Ти серйозно хочеш зараз про неї говорити? — вражено сказав Давид.

— Ти кохав її? Кохаєш? — я наполягала на своєму.

— Вона перша дівчина, з якою я так довго зустрічався. І хотів зробити пропозицію.

— Отже кохаєш…— я важко видихнула, — а я у тебе типу в ролі коханки? Дівчини на одну ніч? — я спробувала встати, але його рука міцно лягла мені на бедро і стиснула, не дозволивши цього зробити.

— Ти ж не даєш мені договорити.

— Ну то кажи, — буркнула я.

— Так, я хотів зробити їй пропозицію. Але тоді, коли вона пішла і коли я протверезів наступного дня, то зрозумів, що відчуваю… полегшення, мабуть. Від того, що її більше не буде в моєму житті. Наче впав тягар з плечей. Тому я думаю, що це точно не ті почуття, які б мали бути. Особливо для того, щоб одружуватись.

— Дуже…розмита відповідь, — я закотила очі і добре, що він не бачив цього. Звісно, що він не скаже мені правду. Хіба ж можна так легко і швидко закохатися в іншу людину. Не розумію, на що я сподівалася. Захотілося просто втекти і сховатися. Але добре хоч що темно і він не побачить мого збентеженого виразу обличчя. Може Давид і справді використовує мене зараз, щоб забути її… А я на це ведусь. Хоча, зараз мені з ним добре. І навіть якщо це буде недовго, то я буду памʼяти, що цілувалась з таким неймовірним чоловіком. Ми більше ні про що не розмовляли, а просто отак сиділи в обіймах одне одного. Потім я відчула, що засинаю. Відчувала тепло Давида, отже він і далі обіймав мене. Це надало якогось спокою і я поринула в сон набагато швидше, ніж зазвичай. 
Вранці я прокинулась від вереску Соні, яка мабуть намагалась вдавати, що помирає з голоду. Розплющивши очі, зрозуміла, що лежу я вже у своєму ліжку, накрита ковдрою. Невже Давид переніс мене в кімнату… Глянула на себе, якби Сергій це побачив, напевно б зомлів. Я й далі була у своїй сукні, навіть не зняла сережки. Важко піднявшись з ліжка, я попленталась на кухню, щоб нагодувати це маленьке чудовисько. І на столі мене чекало знову те ж саме: кава та записка. Цього разу чашка була вже одна і чомусь від цього стало трохи сумно. Та спочатку я взяла до рук папірець.