12

Спочатку я опустила очі, та потім підняла впевнений погляд на Давида. Він виглядав абсолютно спокійним і байдужим, що мене такі його дії відверто здивували.

— Для…чого ти це зробив? — спитала.

— Бо ти ховаєш за волоссям свою сукню. Якщо вже одягнула її, то будь впевненою. Ти йдеш на весілля до колишнього, — він закотив очі, — мусиш показати йому, що він втратив.

— Але я не хочу, — я повернула своє волосся наперед, — він не викликає у мене ніяких почуттів, щоб я йому щось показувала чи доказувала.

— Для чого ж ти тоді покликала мене з собою? — Давид щиро здивувався.

— Просто. Щоб не було нудно, — я відвела погляд, а він нічого не відповів. Я відійшла, щоб підправити макіяж, а чоловік залишився у вітальні, щоб погратись з Сонею.

— Ти занадто довго збираєшся, як для тої, кому все одно, — Давид безцеремонно зайшов до моєї спальні. Добре, що я всього лиш фарбувала губи.

— Ну я ж не можу на весілля піти в піжамі, — різко відповіла я, щоб за цим від самої себе приховати те, що чепурюся так сильно більше для того, щоб подобатись Давиду. Від усвідомлення цього, я повела помадою трохи за контур, — бляха.

— Не хвилюйся ти так, — він вперся до стіни поруч з дзеркалом, біля якого я стояла.

— Та я просто…тут…— я взяла серветку і почала виправляти свою помилку.

— Ох, — Давид знову закотив очі і вихопив у мене з рук серветку, — в тебе руки тремтять, як ти взагалі змогла рівно нафарбуватися, — він взяв моє підборіддя однією рукою, а іншою почав витирати помаду, яка вийшла за контур губ. Я підняла свої очі і побачила одночасно зосереджений, але розслаблений вираз обличчя Давида. Його пальці ніжно торкалися моєї шкіри через серветку. Я непорушно стояла і думала, що мені зараз все це просто здається. Він наче закінчив і почав дивитись мені в очі. Не знаю чому, але ми вкотре ось так завмерли поряд. Цікаво, про що він зараз думає? Що він тут робить? Чи для чого я покликала його? А може про те, де зараз Аліна і як помиритися з нею? Врешті я лиш слабо посміхнулись і ми вийшли.
Чомусь я дуже хвилювалась, коли ми їхали до ресторану. Може не варто було кликати Давида. Тепер це здається мені якимось дуже необдуманим вчинком. Наче я так сильно потребую його присутності. І весь час чоловік кидає на мене ці неоднозначні погляди. Почуваю себе дуже ніяково, але шляху назад вже нема. Прибувши до ресторану, ми зайшли всередину. Людей було досить багато і я ще більше розхвилювалась. Поки ми чекали на початок, я розгладила невидимі складки на своїй сукні. Давид почувався дуже вільно, наче це я з ним прийшла, а не навпаки.

— Вітаю, будьте щасливі, — я потисла руку Тимуру та його нареченій. Давид зробив те саме.

— Це дуже приємно, дякуємо, — відповів мій колишній та зміряв Давида довгим поглядом. Наречена теж дуже пильно дивилась на нього, але мовчала. Десь я розуміла, що мабуть вони знають, хто він, чий син. Але просто не хочуть про це говорити. Нас провели за столик і почалося святкування. Згодом гості розбрелися по залу, щоб порозмовляти та випити. Я стояла біля невеликого фонтанчика і дивилась, як по воді плавають пелюстки троянд. Мене вражав цей розмах розкоші, бо в наших стосунках Тимур був дуже скупим.

— Тримай, — поряд зʼявився Давид з келихом вина, — може будеш не така кисла.

— Дякую, — я прийняла від нього вино, — просто… я зрозуміла, що не дуже хочу тут бути.

— То навіщо ж пішла? — чоловік надпив зі свого келиха, — ще й мене для чогось притягнула сюди. У мене, може, теж були інші плани.

— Дай вгадаю, — я підняла на нього іронічний погляд, — планував миритись з Аліною? — з насмішкою спитала.

— Не твоє діло, — Давид різко випив усе, що залишилось.

— Як ви тут? — поряд зʼявився Тимур і це чомусь розізлило мене.

— Все добре. Дякую, що запитав, — коротко сказала я.

— А чого ж ти не веселишся? Розумію… Мабуть думаєш, що все це могло бути з тобою… 
Я аж рот відкрила від того, як співчутливо говорив про це Тимур, наче я справді шкодую про те, що ми розійшлися. Але не встигла навіть слова сказати, як Давид втрутився першим.

— Не думає. Бо знає, що їі весілля буде ще кращим, — він обійняв мене за талію і притулив до себе, — правда ж?

— Весілля? Справді? — Тимур здивувався, — зізнаюся, я вражений. Зовсім недавно ми розмовляли і Яна сказала, що не має часу навіть на стосунки. А тепер вже мова про весілля.

— Т-так, — я натягнуто посміхнулась, — я просто…не хотіла наврочити. Всяке буває, сам знаєш.

— Ну ясно. Але все одно не стій тут так, наче на похороні. Я дуже витратився на це весілля, хочу, щоб всім було весело, — Тимур говорив якось розлючено і це трохи здивувало мене.

— Яно, пішли танцювати, — Давид відставив наші келихи і взявши мене за руку, повів на середину залу. В той момент якраз почалась повільна пісня.

— Дякую, — тихо сказала я, кладучи руку йому на плече.

— Цей твій колишній нереально неприємний. Ви справді зустрічалися?

— Так. І через нього я втратила всіх своїх подруг.

— Для чого ж він запросив тебе? Взагалі не розумію.

— Він досі думає, що ми розійшлись як класні друзі і що все нормально. Хоча я просто тікала з тих стосунків.  
Після цих слів Давид сильніше стис мою руку і за талію притулив ближче до себе.

— Я б ще сказав йому багато приємних слів.

— Насправді дивно, що ти так захищаєш мене, — я зустрілась з Давидом поглядом.

— Тільки я можу ображати тебе, — він хитро посміхнувся, а у мене всередині все наче затріпотіло. Якийсь дивний сенс ховався в цих словах, але я не можу зрозуміти його.

— Ну звісно ж, — я закотила очі. 
Ми ще деякий час танцювали мовчки, а потім, коли пісня дійшла до своєї кульмінації, Давид міцніше стис мою талію та накрив губи міцним та трохи грубим поцілунком. Спочатку я дуже розгубилася від такого напору, але зрештою так само піддалась йому. В моїй голові це було дуже романтично: такий гарний момент пісні, ми танцюємо і це все закінчується палким поцілунком. Коли наші губи розʼєдналися, я ще трохи була у приємному шоці і глянула на Давида затуманеним від задовлення поглядом.