6

Ми ще якийсь час отак дивились одне на одного, але врешті сидіти на підлозі мені вже набридло, тому я зняла зі своїх ніг Соню та спробувала встати.

— Немає бажання допомогти? — я покосилась на Давида, який вже став на рівні ноги і сховав руки в кишені.

— Якось не особливо, — він знизив плечима, — тим більше, сьогодні ви вже отримали мою допомогу. Безкоштовно.

— Тобто? — я вхопилась рукою за диван і підвелась, — за те, щоб ви просто ввічливо подали мені руку, я б мала заплатити? — моє відверте здивування зʼявилось на обличчі.

— Вибачте, як вас…Яно, так? Чого ви так складно все сприймаєте? Не пробували жити простіше?

— Якби я жила простіше, то давно б уже померла з голоду, — я стріпала свої штани від шерсті Соні.

— Навіть так? Може вам дати грошей? — його погляд став жалісливим. Награно.

— Що ви собі дозволяєте!? — я розізлилась і несвідомо підійшла ближче до нього, — думаєте, якщо ви зараз стоїте посеред простої квартири в поганому будинку і в не особливо гарному районі, то можете таке говорити? Чи крім грошей більше немає чим хвалитись…ем…ділитись. 

— Яно, а ви не боїтесь, — він теж зробив крок вперед і тепер між нами була дуже небезпечно мала відстань, — я зовсім незнайомий вам. Ви мені. Зі всіма незнайомцями у вас така манера спілкування? А раптом ви натрапите на якогось маньяка.  
Я зробила скептичний вираз обличчя. Це він що зараз лякає мене? Чи перевіряє на міцність? Так, я не звикла ніколи ні з ким панькатися і ще жодного разу це не принесло мені шкоди, а навпаки. Тому якщо Давид думає, що так легко зможе надавити на мене, то дуже сильно помиляється.

— Здається, ви якось сказали минулого разу… що я тут як своя. В цьому неприємному будинку. То чому ж ви не подумали, що все може бути навпаки? — я підійшла ще ближче, щоб прошепотіти йому ледь не на вухо, — може цей самий маньяк — це я?

— Я бачив ваші очі, — Давид теж перейшов на шепіт, — погляд маленької ображеної на світ дівчинки. Ви не маньяк, ви — жертва цього життя. 
Наші погляди схрестились, ніби мечі на полі бою. Жоден з нас не хотів поступатися іншому в перевазі сили характеру. В цей момент я зрозуміла, що моє завдання буде не таким вже й легким. Закохати чи навіть просто звабити Давида буде не так вже і легко.

— І це кажете мені ви? — я продовжувала шепотіти, — зараз ви поруч з незнайомкою в місці, яке вам огидне. Приїхали сюди по дурнуватому, на ваш погляд, проханні. Приїхали, але ще досі тут. Не поспішаєте додому, до коханої. Чому? Хто з нас жертва, Давиде? 
Після моїх слів він не сказав нічого. Лише ще декілька секунд дивився мені в очі і я бачила, що його потемніли ще сильніше. Потім чоловік просто мовчки нахилився, щоб погладити Соню, взяв свої речі та вийшов з моєї квартири, не закривши за собою двері. Я зачепила його, але чим і за що, не розумію. Зачинивши двері, я пройшла до вітальні і важко сіла на диван. Було трохи по-дурному називати його жертвою, адже нею він і є. Для мене. Я відчула між нами напругу і це було щось трохи небезпечне. Можливо, якби у нього не було ніякої нареченої, то все могло б бути простіше. Я взяла до рук телефон, щоб подзвонити Сергію, але чомусь не наважилась. Не захотіла. Йому б варто було розповідати про все, але чомусь стало соромно казати, що я, мабуть, образила його сина. Тому змивши з себе в душі сьогоднішній дурнуватий день, попленталась спати зі спокійною душею, бо завтра у мене вихідний. 
Мій солодкий сон вранці перебив дзвінок телефону. Я декілька разів розплющувала та заплющувала очі, щоб надати погляду різкості та нарешті побачити, хто телефонує. Сергій. Дуже дивно.

— Алло, — вранці мій голос був не з приємних.

— Вибачте, що так рано турбую вас, Яно. Ви зараз де?

— Вас таке цікавить? — я здивувалась, — вдома.

— А мій син? Ви бачились з ним вчора?

— Ну так… Він допоміг мені врятувати мого кота. Ми трохи поговорили і все, він пішов.

— А що ж ви йому такого сказали?

— Вибачте, але що це за допит!? — я обурилась, — у наших домовленостях було лише те, що я сама можу телефонувати вам і щось розповідати.

— Так, я знаю, знаю. Але Давид сьогодні не ночував вдома. Ну, у себе вдома. Ця його…дівка вже всі нерви зʼїла мені з самого ранку, що не може його знайти. А у мене такий важливий день сьогодні, мають приїхати нові тканини…

— Ні, я не знаю, де ваш син, — байдуже сказала я, — може ви думали і зраділи, що ми залишились разом, але ні. Він занадто…грубий, щоб можна було так легко зробити те, про що ви просите.

— Я вдам, що не чув цього, — я просто уявила, що саме зараз Сергій закочує очі, — раптом якщо Давид десь зʼявиться і ви дізнаєтесь, будь ласка, дайте мені знати. Дякую. 
Чоловік закінчив дзвінок і я відкинула телефон кудись подалі на ліжко. Заплющивши очі, я хотіла ще доспати хоча б годину, але дурні навʼязливі думки не дали цього зробити. Давид кудись зник і мені це мало б бути абсолютно байдуже. Та чомусь якась тривога засіла всередині. А якщо з ним щось сталося? І я ж не можу йому подзвонити і сказати: «Гей, ти де, куди зник? Твій батько хвилюється». Бо тоді все піде коту під хвіст. До речі, про кота, чомусь за ніч я так скучила за Сонею, що швидко встала з ліжка і пішла її шукати. Киця лежала на дивані і грілась на сонячних проміннях, що проходили крізь вікно. Її шерсть була такою мʼякенькою і довгою, що хотілося зануритися в неї повністю. Я почала гладити Соню і вона замурчала. Але розплющивши очі, киця секунду подумала, а потім вкусивши мене в руку, перебігла в інший куток дивану. Я скрикнула і почала трясти рукою від болю. Дурнуватий кіт! Я вже починаю шкодувати, що взяла цю блондинку до себе.  
Я ніколи не планую своє дозвілля у вихідний день, бо в цьому місті я й так сама. Ніхто не покличе мене в кіно чи на каву, то ж я можу робити, що заманеться. Тому сьогодні я вирішила зробити генеральне прибирання на кухні. Перевдягнувшись, я ввімкнула доволі голосно музику на музичному центрі та взялась до роботи. Хоч і особливого нічого не було, закінчила прибирати я вже майже під вечір. Втомлено опустившись на диван, захотіла глянути якийсь фільм, а потім згадала, що весь цей час мій телефон лежав десь між складками ковдри і я зовсім забула про нього. Не чекаючи нічого, я взяла його до рук, але яким же моїм здивуванням було те, що я отримала більше десяти пропущених дзвінків від Давида. Я сіла на ліжко і уважно вдивлялась в екран. Невже це справді так і він дзвонив мені. Навіщо? Щоб що? В моїй голові не зʼявлялось на це відповіді. Але потім я згадала, що Сергій говорив зранку і вирішила таки швидко передзвонити до його сина. Але декілька моїх дзвінків так і залишились без відповіді. Я піднялась і почала ходити по кімнаті. Чомусь мене дуже хвилювала вся ця ситуація і я сподівалась, що з Давидом усе гаразд. Тільки чому він стільки разів намагався зателефонувати? Може, щось забув тут учора? Я обійшла всю квартиру, але жодної речі не знайшла. В ту ж мить телефон засвітився від повідомлення.