3

Ми лежали на підлозі всього лиш декілька секунд, але ніби минула ціла вічність. Його очі пильно вдивлялись у моє обличчя, груди важко підіймались, а серце сильно билося дуже часто. Я все це відчувала, тому що досі мої руки та пів тулуба знаходились на його тілі. Та зрештою, варто було оговтатись.

— Ще раз дуже…дуже перепрошую, — я почала підійматись, але та дурна сукня далі не давала мені цього зробити. Я була схожа на рибу, яку викинуло на берег. Але на моє велике щастя поряд стояв якийсь чоловік, що дуже ввічливо та чемно допоміг мені піднятися та навіть поправив той тупий шлейф.

— Не вмієте ходити, то варто сидіти вдома, — бурчав Давид і теж почав вставати. Йому допомогла його дівчина, а потім почала стріпувати долонями порох з піджака.

— Я ж не навмисно, хіба це не зрозуміло? — він розізлив мене своїм нахабним тоном так сильно, що хотілося вдарити його в живіт.

— Що ви взагалі тут забули? — пискнула та його наречена, — видно ж, що ви не призначені для такої сукні. Глянь, любий. Це хіба не модель та фасон твого батька?

— Перепрошую? — я аж схилила голову вбік, — на що це ви натякаєте?

— Ви не схожа на ту, хто має стільки грошей на річ від Себастьяно, інакше, ми були б знайомі, — дівчина відкинула своє довге чорне волосся, а мені захотілось видерти його.

— А ви не схожа на ту, що має хоч крихту поваги…і розуму, — останнє слово я сказала, відвернувши голову вбік та тихіше. Мало що.

— Будь ласка, йдіть звідси, — нарешті заговорив Давид, — бажано туди, де немає людей. Щоб ви часом ще когось не прибили своїм тілом, — він обійняв свою дівчину за талію і вони пішли геть. 
Моєму гніву не було меж. Я була така люта, що хотілося щось розбити. Точно комусь. Я швидким кроком попрямувала на вулицю, щоб заспокоїтись і усвідомила, що в руках у мене досі той дурнуватий метелик Давида. Я з огидою стиснула його і кинула в клатч. Потім кудись викину. По вулиці я ходила туди-сюди, вже тримаючи ту кляту сукню в руках. Виявляється, там була спеціальна петелька, яку требе було одягти на руку, щоб впевнено ходити. Але мені, чомусь, відразу про це ніхто не сказав. І поки я приходила до тями, побачила, що в мій бік йде той охоронець. Це мабуть по мою душу.

— Ідіть за мною, — коротко кинув чоловік і пішов. Я ж попленталась за ним на цих дурних шпильках. Ми відійшли від галереї, завернули біля якогось закинутого будинку. Стало моторошно. А потім я побачила авто Сергія. 

— Для чого ви покликали мене? — сказала я відразу, як тільки сіла в автомобіль.

— Мені було все-одно, що ви будете робити, так, — голос Сергія був серйозним, — але я не хотів, щоб ви вбивали мого сина. Чим ви взагалі думали?

— Та це вийшло випадково, через вашу дурнувату сукню! — я крикнула, — чого Віктор не сказав мені, що там є петелька для руки?

— Я не…не знаю, — Сергій виглядав зніяковілим, — вибачте. Ця сукня надзвичайно гарна, але шлейф, справді, дуже довгий. А обрав її, щоб вона вразила Давида. Але ви вирішили зробити це зовсім іншим способом, — чоловік відвернувся, закотивши очі.

— Вашому сину, взагалі-то, теж не завадило б набратись хороших манер, — я схрестила руки на грудях, — а ця дівчина його… розумію, чому ви так схвильовані.

— Справді? — зацікавлено спитав Сергій, — ви теж це зрозуміли?

— Так, — я примружила очі, але мені насправді було байдуже, чиї гроші вона там хоче використовувати. Ця дівка образила мене, отже помститися їй — тепер моя особиста справа.

— Вам варто повернутись на виставку. Але… ви якось зможете ще раз з ним поговорити?

— О! Думаю так, — я згадала про метелика і витягла його з сумочки, — у мене є його маленька річ. Випадково.

— От впертий…— Сергій вихопив метелика з моїх рук, — я ж заборонив йому його брати. Це метелик ще мого дідуся. 

— Бачу, стосунки з сином у вас жахливі, — я вихопила назад цю краватку-метелика, — не розумію, чого ви так переймаєтесь, з ким він одружиться.

— Тому що це все торкнеться моїх грошей. Вам не зрозуміти. Гаразд, ідіть вже. 
Я почала повільно виходити з авто, наче справжня леді. Хоча в думках тільки й мріяла про те, як зняти з себе ці дурнуваті шпильки, повернутись додому, одягти свій улюблений зручний костюм та сісти за перегляд якогось серіалу. А не бути невідомо де і намагатись звернути на себе увагу якогось хамовитого мажора. Повернувшись до галереї, я поглядом почала шукати Давида. Підходити ближче вже не наважувалась. Він стояв поряд з якимось чоловіком та розмовляв з ним. Звісно ж, його кохана була поряд. Я вирішила дочекатися того моменту, коли вона кудись зникне, щоб таки знову підійти. За час мого очікування я встигла випити два келихи вина. Не те щоб я відразу впʼяніла, але сміливості це прибавило добряче. І от нарешті те стерво кудись відійшла і я впевненим кроком пішла до своєї здобичі. Зараз він був зовсім один, що робило все значно виграшним для мене.

— Перепрошую, — сказала я просто йому за спиною.

— Що? Ох, Боже, це знову ви? — він скривився і я ледь стрималась, щоб не втулити йому ляпаса, — чого ви вчепились до мене?

— Як я вже сказала, це сталось випадково. Та байдуже, зараз не про це. Здається, у мене є дещо ваше, — я дістала метелика і він елегантно повис на моїх пальцях.

— О…— Давид доторкнувся до своєї шиї, — я й не зауважив, що його нема. Дідько!

— Ваша…— «дурепа», — леді, мабуть, теж нічого не побачила. Надто зайнята приниженням посторонніх людей.

— Послухайте, — Давид роздратовано видихнув, — давайте вже забудемо про це все. Ви винні, вибачились… все нормально.

— Що-що!? — я так голосно сказала, що дехто на нас оглянувся.

— Ви можете бути стриманішою? — просичав він, — віддайте метелика, — чоловік захотів вирвати його в мене з рук, та я майстерно сховала долоню за спиною.

— Як я можу зрозуміти…зі свого досвіду, ця річ дуже…старовинна, вінтажна. І мабуть дуже дорога.

— Це…річ не в ціні, — я бачила, що він нервує і мені це дуже подобалось.

— Ага… Тобто це важлива річ? Може, як памʼять? — я хитро примружила очі.